Чаухі

zirvygolova — 15.07.2010
Чаухі - красивезний скелястий масив біля села Джута, другого найвисокогірнішого села у Грузії і кажись Європи (найвище у Сванетії). Висота села Джута - 2100 метрів, найвища точка скель Чаухі - 3800 м. Альпіністів, яких там не так вже й багато, вони дуже пруть, там багато цікавих маршрутів різної складності аж до 5б. Я у компанії альпіністів-земляків викарапкався на західну вершину Чаухі 3689 м (на фото крайня праворуч)

Коли я їхав у Грузію, то планував багато цілеспрямовано фотографувати. Але дуже хотілося залізти на Казбегі, хоч і не дуже уявляв як і шо. Думав, може пощастить до когось приєднатися, тому взяв зі собою відповідні взуття і одяг. Боги почули мої бажання і у перший же день в Грузії я зустрів компанію альпіністів зі Львова та Тернополя. Їх вів львів'янин Мар'ян Нищук, який, як виявилося згодом, ще й публікувався час від часу в газеті, в якій я донедавна працював.

Галичани 2 дні піднімалися до підніжжя Казбегі і потім ще 2 дні чекали на метеостанції хорошої погоди для штурму, але, на моє щастя, не дочекалися і спустилися вниз. Четверо із них мусіли вертатися домів, а двоє - Мар'ян і Микола Спільник - хотіли ще раз спробувати взяти Казбегі. Ну і я напросився до них, вони не відмовили:) все дуже кльово складалося для мене. Земляки вирішили кілька днів відпочити і погуляти по околицях Казбегі, а я відповідно мав можливість трішки розімятися, так як за останні півроку сидів за компом і лише раз катався на лижах на Драгобраті. Перший день альпінюги вилежувалися (навіть підйом чи спуск від підніжжя Казбегі доволі виснажливий), наступного поїхали на Чаухі.


Пунктуальний таксист Джоні заїхав за нами на своїй Ниві рівно о 6 ранку. За 70 ларі він мав завести нас до Джути, а увечір забрати назад. До Джути здається більше 20 км, тамтешньою дикою дорогою проїде лише позашляховик. На дорозі кілька сіл, але більшість хат покинуті. Там справді важко жити, взимку на 5 місяців села залишаються відрізаними від світу. Залишилися здебільшого пенсіонери. Кажуть Патріарх потурбувався, аби взимку газ для них був безкоштовний. Це для того, аби в тих краях хоч би хтось залишився жити. Там справді гарно і туди ідеально їхати на велосипеді, так справді можна відфотати тамтешню красу. В Казбегі кажуть є прокат велосипедів - 20 ларі/доба, але я про це лише чув і не бачив.






я так хотів пофотати класичних кавказьких барашек, а так тільки одні корови...


там дико, відчуття як на краю світу. долиною петляє річка з притоками і ми подовго шукали місця, де б можна було її перестрибувати. як потім дізналися, недалеко від цього водоспаду за перевалом є 3 озера, в кожному із яких вода іншого кольору. туди класно трекінгову прогулянку зробити на 3 дні, в напрямку міста Шатилі. бо так як ми йшли, то фотати дуже не вдавалося: увесь день рухалися проти сонця і знимкував на ходу


отруйний борщівник, який якось потрапив в наші краї із Латинської Америки. кажуть, якшо капля з нього потрапить на шкіру і потім її припече сонце, буде опік. не знаю чи то правда, але я йшов у шортах і його вирубував і перестрибував


під Чаухі стояв грузинський альптабір. дуже доречно, бо ми вагалися куди і як піднімати, а на око важко визначити що там вгорі твориться. доброзичливі альпіністи двічі нас нагодували. коли ми поверталися назад, то запросили на борщ. я дуже зрадів, бо мій шлунок на той час вже дуже хотів першої стави. але то борщ виявився із спеціями, що я жодної ложки не міг зїсти, якщо не запити холодною річковою водою


ці квіти тамтешні бойки їдять, хоч і гіркуваті, але кажуть лікувальні




набрали висоту і думали далі рухатися відрогою, але там не пройти. знизу здвалося що там дуже логічно мало б ітися, але скелі повністю сиплять, а те шо видається міцним, відламується великими плитами, як тільки за нього зачепитися. не сипеться лише там де вертильні стінки і вже немає чому сипатися. довелося здати назад, обходити і шукати місця для підйому




так званий альпіністами "цирк". ми із друзями досі називали такі місця "амфітеатром"


Мар'ян за наводкою грузинів найшов невеличкий кулуарчик, де по снігу можна вийти на хребет




вийшли на хребет, а там далі вже простіше


вершина - Західна Чаухі. книжка в якій відмічаються. ми свої прізвища правда не в книгу вписали, а у коробочку з-під плівки, яка там лежала. сходження на неї то складність 1б


фотосесія) Мар'ян грозився у вересні або наступного року обов'язково приїхати туди ще раз і пройти кілька марштурів - трійки-четвірки-п'ятірки




їм обом - по 49 років. буде дуже кльово, якшо я у їхньому віці зможу так само бігати по горах


я. за фоту дякую Миколі Спільнику




схил стрімкий, хоч фота цього здається не передає, і спускатися ним лише задом.




Микола Спільник, Тернопіль


коли спускалися, насунули хмари і почався короткий дощ. після нього над усім масивом Чаухі зявилася півмісяцем веселка. шик. в мене на той час сіла батарея, а запасну вранці забув витянути із розетки. ми на той час сиділи біля Джути, у наметі-кафе, і пили пиво. і ше там, на краю світу, поруч був лептоп із інтернетом:)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив