Українець = козак

ukraine_russia — 25.08.2010 Українець = козак. Покозачення було масове. Про те що селяни ставали козаками і навпаки писав ще ієромонах Климентій у нього про це навіть є ціла приповідка, тому для Климентія козак і українець були словами які позначали одних і тих самих людей

Документи :

Литовський маґнат А. С. Радзивіл писав у своєму щоденнику 1648 року: «...не тільки козаки бунт вчинили, але й усі піддані наші на Русі до них приєдналися і війська козакам збільшили на 70000, і все більше до нас приходило руських холопів...»94

У листі від 26 травня 1648 р. (н. с.) до коронного канцлера переляканий підчаший коронний писав: «...і з нашим воєводством руським Бог знає, що буде, бо тут кожний холоп — козак...», і додавав, що до козацького війська «усе живе приєднується»95.

9 червня 1648 р. (н. с.) путивльський воєвода М. Пле-щеєв повідомляв: «И ннне де... у них во всех литовских городех по сю сторону Днепра (тобто на Лівобережжі.— Т. Я.) замятня великая: Копятся и идут многие мужики ис тех литовских городов к тем же самовольньїм казаком в сход...»96 16/26 червня стародубець Г. Климов казав: «...а которьіе де их бьіли крестьяне Пототцкого и Вишневетц-кого и Киселевьі, и те де с ними стали в казаки ж...»97

29 червня 1648 р. (н. с.) у своїй реляції о. Петроній Ласко, посол Хмельницького, писав: «Повстала уся Задніпровська Україна, Київська і Брацлавська; там не орють, не сіють, тільки ходять озброєними...»98

У звіті севських воєвод того ж дня повідомлялось: «...и безпрестанно де, го-сударь, своевольнне люди — мещане и мещанские дети, из буд будники и всякие люди х козаком приставают и копятца вместе...»99

Аналогічні місця знаходимо і в літописі Самовидця: «И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не только тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал»100.

Процес покозачення тривав і в 1649 р. 21 січня 1649 р. (н. с.) у листі до Дзвіногородського А. Кисіль нарікав на те, що «весь плебс аж до сего времени в армии остается в титуле Казаков, не Панам своим, которне не знают, как домой ехать, но самому Хмельницкому подчиняясь»101.

8 лютого 1649 р. (н. с.) єрусалимський патріарх Паїсій, що їхав з України до Москви, розповідав, що у гетьмана «черкаси, да земские пашенньїе люди, покиня домн свои, все у нево в собранье, многие с рогатинн и с топорьі...»102.

4/14 лютого 1649 р. посол Б. Хмельницького в Москві С. Мужиловський казав: «...а посполство дочувшися, же короля в землі немаш, в козацтво все обернулосе, так на сюй стороне, як і на туй Днепра»103.

Нарешті, 15 травня 1649 р. (н. с.) А. Кисіль у листі до Є. Оссолінського повідомляв: «...от Днепра аж до Стьіри (тобто все Правобережжя.— Т. Я.)... все показачилось»104.

Численні приклади покозачення колишніх кріпаків знаходимо у скаргах польської шляхти, представлених до судів після укладення Зборівського договору. Переважно у цих скаргах йдеться про події 1648 р. Наприклад, В. Кгосчицький скаржився на підданих пана Браницького з села Клепачі, які, «козаками почьінившьісе», завдали йому збитків105.

А. С. Радзивіл заявляв, що «селяни села Річиці... покозачившись у серпні 1648 р., спалили хутір і пограбували майно скаржника»106.

В. Жегота подав позов на селян, які 1648 р. «умьіслие змовившьісе, козаками и здрайцами починившьі... заграбили все имущество жа-лобщика»107.

А. Козинська подала скаргу про пограбування майна у 1648 р. лаврівскими селянами, які покозачи-лися108.

Кгрибовський скаржився на те, що «все подда-нне, починивьшисе козаками... также шкоди почини-ли...»109.

А. Жабокрицький та його дружина казали, що «месчане и подданьїе в року прошлом... под час ребеллии козац'кое сами з собою покозачившнсе и сет'ни свои маючи ... жьіта их.....забрали»110.

Київський підкоморій Немирич подав 31 серпня 1651 р. (н. с.) список з 264 своїх колишніх селян, які покозачилися під час повстання, покинувши містечко «Лугин, село Лугинок, Лучинки, Тере-хов, Теснівки, Давлин»111. Яскравий приклад масового покозачення знаходимо у спогадах омбишського боярина про Хмельниччину112. З них ми дізнаємося, що більша частина населення Омбиша, яке належало панові Угор-нецькому, при Хмельницькому перейшла в козаки.

Як повідомляв 4 липня 1649 р. (н. с.) рильський воєвода О. Солнцев, його люди були свідками того, як «прибежал в город Ромен ис черкасских // полков от гетмана от Богдана Хмельницкого казак с листом... чтоб де всякие литовские люди, казаки, пашенньїе и непашенньїе крестьяня бежа-ли наспех в казацкие полки к гетману к Богдану Хмель-ницкому..... а в домех бі де оставались, которьіе гораздо остарели и которьіе мальї, в службу не годятца...»116.

Сам Хмельницький досить прихильно ставився до нових козаків. Він казав, що «чернь всяя по Люблин і Краков... то права рука нашая»117, і пояснював покозачу-вання тим, що люди, «холопства не витирпів, ушли в козаки»118. Про таке ставлення гетьмана свідчить і лист полковника І. Донця та М. Тиші до князя Корецького від 19 січня 1649 р. (н. с.): «...изволишь нас в. кн. м. спраши-вать, как те мн козаки — Реестровьіе или нет, чего мьі и сами еще не знаєм, так как нас е. м. Пан Гетман не реестровал, только знаєм то, что е. м. Пан Гетман каждого из нас равньїм себе считает и не отделяет от старьіх Реестровьіх...»119

Поляки вимагали, щоб «селяни орали, а козаки воювали»,120 але самі ж цілком слушно додавали, що «усі, хто недавно звільнився від підданства панам і увійшов до титулу козацького, миру не хочуть — знаючи, що мир поверне їх у підданство...»121

Влітку 1650 р. пани, що поверталися в Україну, спробували збирати «подимне»125. Проте у вересні шляхтянка Суходольська вже повідомляла, що вона через непослух підданих не може внести вчасно подимне126.

А у січні 1651 р. Ян-Казимир зазначав, що «реєстровці і рядові козаки мали рівні свободи»127.

-------------------

94 Pami?tnik A. S. Radziwilla.— Poznan, 1839.— IL— S. 292.
95 Szajnocha K. Dziela.— Т. IX.— № 20.— Lwow, 1877.— S. 27.
* ВУсР.— Т. II.— № 9.— С. 24; Акты Моск. Гос.— Т. II.—
№ 346.— С. 222.
97 Там само.— № 16.— С. 41 / Расспрос, речи стародубца
Г. Климова.
98 Там само.— № 18.— С. 47.
99 Там само.— С. 48.
100 Літопис Самовидця.— С. 51.
101 Archiw Pan. w Krakowie.— Zb. Rusieckich.— Na 41.— Mise,
przewaznie w sprawach Chmielnicczyzny.— S. 83.
'°2 ВУсР — Т. II — № 46— С. 90 / Из дела о пребывании в
Москве иерусалимского патриарха Паисия.
103 Там само.— № 30— С. 129 / Записка С. Мужиловского
царю Алексею Михайловичу.
104 Ojczyste spominki.— II.— № 13.— S. 24.
">5 Архив ЮЗР.— Ч. III.— Т. IV.— № 218.— С. 554.
106 Там само — Прим. I.— С 435.
К" Там само— Прим. II.— С. 435.
108 Там само.— С. 432.
109 Там само.— № 109.— С. 242.
"° Там само.— № 79.— С. 178.
111 Там само.— Ч. VI.— Т. I— № CLXX.— С. 576—579;
Ч. VII.— Т. I — № LXIV.— С. 466—470.
112 Шамрай С. Згадки омбишського боярина про Хмельнич-
чину / Україна — 1928.— № 6.— С. 12—20.
113 ЛГНБ АН УССР.— Ф. Теки Нарушевича.— Т. 142.— Л. 146.

ВУсР — Т. II.— № 18.— С. 47; Szajnocha К. Dziela.— Т. IX,—
№ 53.— S. 194.
1,5 Ojczyste spominki.— II.— № 16— S. 31.
116 ВУсР.— Т. II.— № 93 — С. 214—215.
117 Там само.— Т. II.— № 47.— С. 118 / Дневник В. Мясков-
ского, 23 февраля 1649 г.
1.8 Там само.
1.9 PAN.— Zb. Rusieckich.— № 41.— Mise, przewaznie w spta-
wach Chmielnicczyzny.— S. 83.
120 ВУсР.— Т. II.— № 47.— С. 117 / Дневник В. Мястковского
за 23 февраля 1649 г.
121 Ojczyste spominki.— II.— № 16 .— S. 31 / Consilia Hetma-
nowi Zaporozskiemu przez Wojcijow. dane, 1649.
122 ВУсР— Т. II.— № 170.— С. 389 / Письмо А. Киселя —
Яну Казимиру, 12 августа 1650 г.
123 Степанков В. С. Социальная политика...— С. 82
'2* Акты ЮЗР— Т. III.— № 295.— С. 378 / Отписка путивль-
ских воевод.
125 Опись актовых книг Киевского центрального архива //
№ 19.— Житомирская городская записная и поточная книга
1649—1650 гг.— № 221, 226—228, 234—236, 253—254, 256—257,
259—260, 263, 265, 268, 281—282, 287—289, 291, 293—294, 296.
462.
126 Там само.— № 480— Л. 489.
127 Jakuba Michalowskiego Ksiega Pami^tnierza.— Krakow,
1864.— S. 602.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив