Старці

На початку ХІХ століття старі (екс-)запорожці дуже любили хизуватися своїм віком: сто – сто п’ять – сто п’ятнадцять – а хто перевірить?
1811 року в Катеринославській єпархії, за офіційними даними, померло 66 людей, які прожили понад сто років, і серед них один двохсотлітній. Це вразило самого дюка Рішельє, і він поцікавився в архієпископа Йова, шо то вобще було. Йов розпорядився з’ясувати. Виявилось, що покійний козак Федір Жикул мешкав у станиці Новогригоріївці, а вона належала до компетенції Ольвіопольського духовного правління, хай ті й розбираються. Тамтешній протоієрей допитав станичних священників, а також Федорову сестру. Виявилося, що ніякий він не Жикул, а Чулакул, і було йому не двісті, а дев’яносто, а священник записав, як записав, «не зная порядочно изчисления литер». Втім, і дев’яносто років – число, відоме лише зі слів Чулакула. Напевно знали про нього лише те, що родом він був із Молдови і любив говорити про сарану, затемнення і голод, та й усе.
В результаті у 1840-му Херсонська єпархія вийшла в лідери за показником «кількість столітніх покійників на рік». Наближалися до неї лише Новочеркаська і чомусь Тамбовська.
Статистика – цариця наук.
|
</> |