Лубенська старовина

Як завжди, коли працюю над черговим коментарем, знаходжу щось
таке, що не має прямого стосунку до тексту, але цікаве саме по
собі.
Ось, наприклад, історія міста Лубни.
Колись дуже давно тамтешні вулиці були вкриті дубовими брусами. Вже
у XVIII столітті їх почали розтягати на будинки й опалення, і коли
1852 року через місто мав проїхати цар, проїжджа частина була
зовсім занедбана. Влада знайшла просте й елегантне рішення: вулиці
виорали, прибрали залишки попереднього рівня брусів, а далі почали
ганяти містом арештантів і тягати СУШЕНОГО КРОКОДИЛА, який належав
генерал-лейтенанту Остроградському, відомому (крім права власності
на опудало) своїм опрощенським способом життя. За крокодилом ходив
натовп, і такими чином ґрунт утрамбувався сам собою.
А ще в Лубнах було багато підземних ходів – з часів Хмельниччини й
Руїни, мабуть. Наприкінці ХІХ століття судилися два євреї, кожен
звинувачував іншого у порушенні прав земельного володіння. Процес
тривав, аж доки до судді не дійшло, що земля, про яку йдеться, – це
незабудована базарна площа, на середину якої претендували обидва.
Виявилося, що будинки позовників стояли на протилежних сторонах
майдану, обидва зі своїх підвалів потрапили до галереї, яка
проходила якраз під площею, і почали складати в неї товар, аж поки
не зійшлися посередині. Чим усе закінчилося, історія, на жаль,
замовчує.
Костянтин Бочкарьов, «Очерки лубенской старины», 1901.
|
</> |