Згадати себе #05. "Істоки дружби" й витоки сепаратизму. Знов Території А
bitter_onion — 29.01.2022
Як після кончини совку «брати-росіяни» переманювали до «не бажаючих складати присягу Україні»:
моряків
стратегічний десант,
«в 1991 році, після проголошення незалежності України, але ще до референдуму 1 грудня, відбулась перша спроба розформувати частину, коли до центру приїхали двоє генералів Генерального штабу Збройних сил СРСР з вимогою здати прапор і печатку: мовляв, бригаду розформовують, на що отримали відмову від Михайла Коваля.
3 травня 1992 року особовий склад частини присягнув на вірність народу України.
29 травня 1992 року начальником навчального центру став
заступник начальника підполковник Коваль Михайло Володимирович. На
цій посаді він змінив полковника Валерія Євтуховича, що продовжив
військову службу в Російській Федерації. Частина особового складу,
що не склали присягу також вибули до РФ в розпорядження Командувача
ПДВ РФ. Вони були залучені до формування 159-го окремого
навчального парашутно-десантного полку (в/ч 48357) на території
колишнього сільгосппідприємства в місті Маркс Саратовської області,
який там намагались позиціонувати правонаступником 224 НЦ. Ця
частина-«двійник» була розформована в 1998 році« звідси
з книжки Жирохова про 80 аеромобільну
бригаду:
командир навч.центру Євтухович отримав таємний наказ підготувати особовий склад і засоби до перебазування до Саратовської област(...)для заступник командира центру підполковник Михайло Коваль зміг згуртувати навколо себе офіцерів та прапорщиків(...) на початку квітня 1992 року коли Євтухович виїхав у справах за межі частини підлеглі Коваля фактично «взяли владу в свої руки»:КПП, склади з озброєнням та технікою взяв під охорону комендантський взвод. Для того,щоб унеможливити вивіз атрибутів частини до Росії Коваль під озброєною охороною перевіз Бойовий Прапор,гербову печатку та історичний формуляр до Львова.
військових пілотів
"....О том, что акция не была спонтанной, готовилась и продумывалась заранее, свидетельствовало то, что шестерку перебежчиков в Шаталово встречали чуть ли не хлебом-солью, военным оркестром, в присутствии российских телерепортеров.
В общей сложности угонщиков было 13 — по два человека в каждом экипаже (летчик и летчик-штурман), а в Шаталово их ожидал еще один старший офицер, который накануне вывез из Старкона знамя полка. (....) Там, прямо на летном поле, уже был выстроен личный состав местной войсковой части, а начальник штаба Староконстантиновского полка подполковник Криштопа торжественно вручил "перебежчикам" боевое знамя, заблаговременно вывезенное им же в Смоленск, только не самолетом, а легковушкой.
Несколько дней топовой темой российских СМИ был "беспримерный", "смелый" и "отважный" поступок украинских летчиков, "отказавшихся служить под желто-синими знаменами" и "принимать присягу незалежной". "Виновникам торжества" с барского плеча были обещаны щедрые дары — досрочные звания, должности, на ступеньку выше занимаемых в Старконе, трудоустройство и жилье для семей.
— Вот так выглядела эта военно-политическая мелодрама, — с
горечью признается Сергиенко. — Неприятно, конечно. Но факты — вещь
упрямая. А данный факт имел место быть. Офицер добавляет, что через
несколько дней в полку, где служили угонщики, прошло собрание. Его
участники дали принципиальную оценку случившемуся, заявив, что
"силой никого не принуждали служить народу Украины". Те же, кто
хотел перевестись в другое место службы, включая Россию, мог
сделать это "и без хулиганского демарша, который нанес большой
моральный урон украинской армии". https://ukraine.segodnya.ua/ukraine/skandalnyy-ugon-bombardirovshchikov-iz-ukrainy-v-rf-eksklyuzivnye-podrobnosti-ot-ochevidcev-26-let-spustya-1113950.html
самий оптимальний час нападу був лише початок 90-х,коли армія
була більше радянська. Після того вже довелось десятиліття
підігрівати "антифашизм" й сепаратизм.
російські фантасти туди ж.
до реч, а що писали знайомі з купою нашого люду
певні закордонні фантасти:
з ТЕМРЯВА НА
СВІТАНКУ
"– Якщо ми дійшли висновку, що українці відгородилися кордоном,
– сказав Красін, – я можу сказати, що в нас немає іншого вибору, як
забрати їхню королеву й оголосити мат.
– Що ви пропонуєте? – запитав Чурбанов.
Коли всі знову глянули на нього, Красін тихо проказав:
– Ми анексуємо Східну Україну!
Віце-адмірал Горбунов і генерал Колінько схвально вигукнули, але реакція інших коливалася від скепсису до обурення.
– Ви, мабуть, збожеволіли, – почав був Чурбанов, – американці...
– До біса...
Красін застережно підняв руку:
– Без бажання з нашого боку й лише при підтримці НАТО.
– Гадаю, нам краще послухати, що він скаже, – мовив Мішин, глибоко затягшись сигаретою.
Красін відкинувся на своєму стільці.
– Скажіть мені, будь ласка, за якої обставини НАТО не лише підтримає, але й вимагатиме нашої військової інтервенції в Україну?
Усмішка з’явилася на обличчі Мішина, коли Красін видихнув:
– Коли нам доведеться виконати наші інтернаціональні обов’язки!
Чурбанов нічого не розумів, тож Красін повторив це саме речення повільно.
Коли закінчив, проти був лише один голос, що належав Горбунову.
– Я не бачу, чому ми повинні зупинятись у Хмельницькому. Чому не натиснути й не повернути всієї України?
– В ідеальному випадку ми б це зробили, адмірале, – сказав Красін. – Але світ, на жаль, не ідеальний. Ми можемо дістати Східну й Центральну Україну з мінімальним опором. Але якби перейшли Буг, зустріли б узгоджений опір дивізій Української армії, розташованих у Західній Україні, й самого населення, що стало б, по суті, партизанською армією.
– Згоден, – сказав Мішин. – Як тільки здобудемо контроль над Східною Україною при підтримці НАТО, нам необхідно буде знайти українських політиків, які приймуть статус автономної республіки. А західним українцям нехай залишаються Галичина, Волинь і Закарпаття.
Титов буркнув:
– Дозволимо розвіватися їхньому синьо-жовтому прапорові й
називати себе як їм заманеться. Контролюватимемо досить
сільськогосподарських угідь і по суті всі мінеральні та промислові
ресурси України. Вони швидко видихаються, утримуючи свою
армію."
(1993, переклад Андрія Євси)
Пародією на сьогодення виглядають книжки про Майдан-2004 зі недооцінкою ворожої пропаганди тоді - бо ті ж медійні засоби використані були через десятиліття, вже з вирослою вагою інтернету та досвідом створення картинки реальності по «сталінградам» Сирії й Лівії. З книжки 2004-ого:
«Київський голова Олександр Омельченко надав перший поверх столичної адміністрації для того, аби революціонери могли харчуватися та грітися. Сам комітет розташувався у будівлі Будинку профспілок. Крім того, столична влада дозволила мітингуючим зайняти Український дім, де розташувалися активісти революції і де ухвалювалися організаційні рішення.
Не всі хотіли і могли змиритися з тим, що «помаранчевих» людей стає всі більше і більше, і не лише в Києві, а навіть в таких «антиющенківських» регінаонах як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Одеса тощо. .....
Чутки про те, що до Києва цілими потягами їдуть «донецькі», сколихнули Київ. Оскільки інформація подавалася в тому плані, що східні гості нетверезі, голодні, озброєні та налаштовані дуже агресивно, помаранчеві революціонери приготувалися до відбивання атаки. Всі політичні коментарі того часу зводилися до протистояння: Захід — Схід, Центр — Південь, Київ — Донецьк, народ - не народ. Ось що писало про те протистояння «Дзеркало тижня»: «Свої» і «чужі». Жорстокі слова, вже використані нами в цьому тексті, крають слух і колють очі. Чи призведе розкол виборців (замовлений політиками, організований технологами, виконаний журналістами) до розколу країни? Але, на наш погляд, нині ризик уже не такий великий, як учора. Оскільки «чужі» не стали ворогами. Оскільки обличчя протесту не стало обличчям ненависті. У цьому ще одна характерна риса нинішньої «вуличної» історії. Квіти на міліцейських щитах і броні БТРа, їжа та одян, добровільно принесені «помаранчевими» для підмерзлих і зголоднілих «біло-синіх», дивовижна для такої ситуації відсутність інфидентів і багато чого іншого....»
Як відомо, Кремль не приховував своєї підтримки провладного кандидата Віктора Януковича. В Москві було навіть створено прецедент: агітаційні біг-борди за Януковича «прикрашали» російську столицю. Володимир Путін опікувався долею виборців ще задовго до їх проведення, не кажучи вже про оголошення результатів. І «прямий ефір» - як засіб спілкування з українською громадою, і «відряджання» до України панів Лужкова та Гризлова, аби ті пересвідчились, що насправді відбувається в Україні. Російський лідер відверто розгубився від чуток про розгортання сепаратистських настроїв на сході та півдні країни. Бо у випадку розколу України, російській громадськості буде дуже важко відмовитися від ідеї підтримати південно-східні області у протистоянні з Заходом. У підтримці як такій немає нічого поганого, але вона таїть у собі небезпеку: якщо Захід раптом виявить «принциповість», це може привести до одночасного погіршення відносин із США та ЄС, а виходить, і до жорстокості режиму в самій Росії.
Один із найкращих російських журналістів із газети «Коммерсантъ», Валерій Панюшкін, який в Україі спостерігав за подіями, писав відверті, емоційні, але, найголовніше, правдиві стаття про те, що йому довелося відчути та побачити в Києві: «Я в Києві. Я бачив радісне місто. Я бачив площу, заповнену людьми в жовтогарячих шарфах і куртках, і людей цих було стільки, що мені не вистачало погляду охопити їх.....>>>
Радісне місто. Мирний, усміхнений, добрий, єдиний народ. І головне - вільний. Вільний! Вільний! Я відчував заздрість і гордість від того, що стою серед цього мирного і вільного народу, і народ цей не жене мене, незважаючи на те, що я приїхав з тієї Росії, у міністра закордонних справ якої вистачає підлості виступати із заявами про геополітичні претензії НАТО на Україну.
Гей, міністре, приїжджайте сюди, в Київ, виходьте на Майдан...» “
Цитата з книги "Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо!"
другий момент для зручного нападу наставав уже після розброєння,
тотального зкорочення (економії) й, навіть, офіційнизх планів по
ляганню під росію в сфері оборони.
"Найбільшого падіння
за весь час незалежності армія зазнала у 2013 році. Президент
Янукович підписав бюджет країни, де на потреби оборони були
передбачені видатки менше 1% (!) ВВП.
Це був фактично санкціонований з Москви остаточний розвал
збройних сил України. До всього, міністри оборони 2012-2013 років
Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв мали в кишенях паспорти громадян
Росії.
Плани були далекоглядні, і до 2015 року Україні взагалі не було б
чим захищатися. Так, за короткий час було скорочено п’ять зенітних
ракетних бригад, три бригади переформовано у полки, розформовано 12
зенітних ракетних полків.
(...) були ще плани скорочення ВПС України. Так, у лютому 2012 року під час проведення наради з командуванням Повітряних сил начальник Генерального штабу ЗСУ генерал-полковник Володимир Замана поставив завдання підготувати із необхідним обґрунтуванням у стислі терміни пропозиції щодо розформування Повітряних сил як виду ЗС України. Він планував повністю ліквідувати розвідувальну авіацію, зібрати всі літаки військово-транспортної авіації на одному аеродромі “Бориспіль”, військові аеродроми в Гавришківці, Мелітополі та Василькові ліквідувати тощо." звідси https://novynarnia.com/2021/12/06/30-rokiv-zsu/
про перші спроби втілення сепаратної
ідеї, яким, можливо, завадили внутрішні чвари Кремля на момент
1993-ого. Всі бажаючі повоювати в ті роки знаходили собі
як не Придністров'я, так Боснію, а багато хто знайшли собі кінець у
Білому Домі. За інших обставин
могли б в Україну відправитись повоювати.
Цитати звідси, раджу ознайомитись зі
статтею за посиланням.
«У жовтні 1992 року під час шахтарських пікетів Верховної Ради комітетникам вдалося переконати її голову Івана Плюща підтримати ідеї федералізації.
У тому числі спікер нібито заявив, що є активним прихильником
"федеративно-земельного устрою" України. Він навіть дав обіцянку
підтримувати закріплення цієї ідеї в Конституції України.
Однак обласна організація Демократичної партії України звернулася
до прокуратури з вимогою розібратися з деякими політичними силами,
що активно пропагують небезпечні ідеї федералізму. Тодішні лідери
партії, що стояли в той час на позиціях національної демократії, -
В. Суярко і І. Бірчак - звернулися до Президента України Л.
Кравчука з вимогою заборонити діяльність прихильників
"федеративно-земельного устрою". До таких були віднесені "Рух за
відродження Донбасу" О. Базилюка, пізніше перетворений в кишенькову
партію під назвою "Слов'янська", і "Інтерруху Донбасу", очолюваного
Д. Корніловим. Проти Донецького страйкому звинувачень не
висувалося. Однак прокуратура не знайшла в діях "федералістів"
складу злочину. Тим самим був даний сигнал активізувати дії, що і
було зроблено.
12 листопада 1992 року на сесії Донецької обласної ради його
головою був обраний Вадим Чупрун, кандидатура якого пройшла "на
ура". Юрій Болдирєв заявив самовідвід. Вадим Чупрун виявився досить
обережним.
У першому своєму інтерв'ю місцевим журналістам він говорив про
прагнення налагодити ділові стосунки з представником президента в
області Ю.Смирнова, але ніде не згадав про федералізацію. І лише
набагато пізніше ризикнув процитувати слова І. Плюща: "Твердження
про те, що перетворення областей в державно-територіальні одиниці
призведе до загострення місцевого сепаратизму, автономізації та
федералізації України, що не сприятиме її соборності, навряд чи
обгрунтовані". І додав від себе: "Цим самим з нашої області та ряду
інших, які домагаються більшої економічної самостійності,
знімається ярлик сепаратистів ..."
(...)
У квітні 1993 року позачергова сесія Донецької облради доручила
обласній державній адміністрації ввести тимчасові нормативи
відрахувань до розгляду "федеративного" питання на черговій сесії,
де також мав розглядатися і новий бюджет області.
А 8 червня 1993 року почалася шахтарський страйк, спровокований "червоними директорами". У ньому брали участь 157 шахт і 17 шахтобудівних управлінь. До страйку приєдналися інші галузі. У той же день В. Чупрун зібрав колегію Донецької облради. Депутати підтримали вимоги шахтарів і винесли на XV сесію питання про автономію Донецької області.
Тоді ж з'явилося так зване звернення до виборців. Його варто процитувати. "Єдино можливою мірою стабілізації ситуації в регіоні, - говорить звернення, - є негайне, до 14 червня, прийняття Президентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України вимог обласної Ради про встановлення для бюджету області нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на рівні середніх показників по Україні, тобто не менше 70%, і режиму функціонування суб'єктів підприємницької діяльності та органів державної та місцевої влади, що визначається пакетом документів про економічно-правовий експеримент, запропонованому Радою та адміністраціями Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганської областей". Сєвєродонецьк-2004, як бачимо, виник не на голому місці. Його ідеї наполегливо і системно закладав Донецька обласна Рада під керівництвом Вадима Чупруна ще в 1993 році.
Тоді на шляху ідей сепаратизму повстала Незалежна профспілка гірняків України, у той час керована Олександром Мрілем. "Я розумію, - заявив Мріль, - що українці не дозволять розчленувати країну, і тому мене лякає кровопролиття". У підсумку ідеї сепаратизму підтримали всього два вугільних об'єднання з більш ніж 10. Але вже восени 1993 року з'явилося рішення чотирьох областей про створення "регіонального економічного самоврядування" (РЕЗ). Крім того, кардинально змінилася позиція шахтарів. Перший крок до автономії був зроблений.
"У жовтні 1993 року, - пише інтернет-видання "Острів", - в разі опору центру донецьким ініціативам шахтарі обіцяли вдатися, в тому числі, і до крайніх заходів: припиненню відвантаження за межі області продукції, що випускається за держзамовленням, блокування банківських рахунків, пікетування транспортних магістралей. І, як писала газета "Город", "відкидаючи геть всі підозри щодо сепаратизму, шахтарі не приховують, що розглядають РЕЗ як першу сходинку до "федеративно-земельного устрою України". Шахтарі, обіцяючи допомогу владі, відверто заявляли, що розглядають цей союз як "мимовільний альянс до наступних виборів". У випадку, якщо обласна законодавча влада не стане боротися за збільшення самостійності регіону, що вимагатимуть відставки облради". Тим самим Чупрун отримав можливість прикривати свої дії посиланням на те, що він перебуває під тиском страйкомів.
26 листопада 1993 року Леонід Кравчук підписав Наказ № 560/93 "Про делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській державним обласним адміністраціям повноважень з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності". Згідно з ним, область отримувала контроль над 400 найбільшими промисловими підприємствами. Тоді цей указ був заблокований Кабінетом Міністрів і область отримала в управління не 400 об'єктів, а 200. Економічні коріння сепаратизму були дещо урізані.
У 1994 році в Донецькій області відбулося проведення в регіоні (одночасно з виборами до Верховної Ради України) так званого опитування з приводу федералізації країни. Було обіцяно також проведення не регіонального референдуму в Донбасі з питання "федеративно-земельного устрою України". Донецька обласна рада провела регіональний консультативний референдум з питань автономії та вільного функціонування російської мови. Бюлетень містив два питання. Перше: "Чи згодні Ви з тим, щоб на території Донецької області мовою роботи, діловодства і документації, а також освіти і науки була російська мова поряд з українською мовою?" Другим пунктом йшло питання про внесення до Конституції України принципу федеративно-земельного устрою України в цілому. Більшість відповіла "за" федералізацію України - 90% голосів, за російську мову - 80%. Тоді Генеральна прокуратура спрацювала оперативно і опротестувала правомірність проведення опитування, а справу було направлено до Ворошилівського районного народного суду. Суд виніс рішення про те, що підсумки місцевого референдуму не мають правового статусу. Але саме після цього регіональні еліти почали наголошувати своїх претензіях про особливий статус в Україні. А підсумки волевиявлення були представлені Києву як пропозиції до проекту Конституції України.
Лише президентські вибори призупинили донецький сепаратизм. Леонід Кучма 6 серпня 1994 року видав Наказ, яким підпорядкував собі всіх раніше обраних всенародно голів обласних, міських і районних Рад. Унітарна модель поділу влади в Україні знайшла своє відображення спочатку в Конституційній угоді, а потім і в Конституції України 1996 року. Здавалося, з сепаратизмом на Донеччині назавжди покінчено. Але це тільки здавалося. »
Бонус: інтерв'ю відомого на той час духовидця
КОР.: - Олесю Павловичу! Але ж Україну рвуть на шматки.
Південь і Захід, на Донбасі все частіше поговорюють про
відділення...
О.Б. - Цього ніколи не буде. Не можна розірвати
єдине.
КОР.: - Але ж на тому ж Донбасі під загрозою
закриття більшість шахт. Твердять, що наше вугілля нікому не
потрібне.
О.Б. - Як це не потрібне? Дуже потрібне. Донбас — енергетичне серце України. З шахтарів хотіли зробити бидло, та нічого не вийшло. бо це люди. Це ж вони дають нам сонячну енергію, що сконцетрувалась протягом мільйонів років. Духовна республіка готова допомогти шахтарям. Наше вугілля візьмуть і за кордоном. Це же цінна хімічна речовина. Не грубо знищувати, спалюючи, а переробляти. А скільки цінностей в териконах! Головне, хазяїном на шахтах повинен бути шахтар. Духовна Республіка допоможе у відродженні Донбасу. Наше вугілля візьмуть і за кордоном. Це же цінна хімічна речовина. Не грубо знищувати, спалюючи, а переробляти. А скільки цінностей в териконах! Головне, хазяїном на шахтах повинен бути шахтар. Духовна Республіка допоможе у відродженні Донбасу. Але відчуйте себе людьми на своїй Землі. Ви не гості на ній!
Відеорозділ
Найкраще з Території А! Огорилячено
Gina X, Левко Дурко, Наталія Самсонова
(вже було, але тут плюс один кліп)
Раджу: Мілітаристсько-мотиваційна
пісня Тараса Петриненка «Червоний Вітер» (в
накладі на Трінчер й Jerry Heil)
Нострификация: как признать иностранный диплом в России 
Обзор ситуации на линии фронта в зоне СВО на Украине. 22.08.2024 
Андрей Шаповалов. "Говорящие с духами: Мир сибирского шаманизма" (2024) 
Плюмерия - Франжипани - Храмовое дерево 
Россия начала торговлю углём с Катаром и Мозамбиком 
Марлен: Марлен Хуциев в воспоминаниях друзей и коллег, документах и фотографиях 
Красота в лесу! 
тнегаони-дизайн на паперти Казанского 
Фото дня 
