(Не) для дітей

Мені трапилася стара-старенька стаття Ігоря Костецького (1958, ч. 1-2), де він розбирає «Марусю Богуславку» Івана Багряного і показує, чому це не «романтизм», не «бароко» («хвалити Бога»), а просто стилістично поганий твір. Дуже чітко; отак треба працювати на всяких літературних курсах. При тому: «Багряний написав річ, видатну з сюжетного боку», тільки існує цей твір поза художньою формою. Взагалі, коли у статті йдеться про сюжетність прози Багряного та його взаємну нелюбов із критиками, замість «Багряний» хочеться підставити «Кокотюха».
Але «поза формою» у Костецького означає лише «поза стилем», бо, наприклад, композицію і ритм розділів він якраз хвалить – а в фіналі робить парадоксальний (для тих, хто не читав формалістів) висновок: сюжет — це елемент форми, отже, «успішна (в читача) література існує все-таки завдяки своїй літературності». І при цьому — «роман позаєвропейський», і нікому, крім українського читача цікавий бути не може. «“І хто його сплянував це місто!..” Для нас воно звучить може й мило. Але на Заході так не висловлюються тепер, здається, навіть у книжках для дітей».
У статті все варто читати (що не означає — з усім погоджуватися: деякі теоретичні засновки для мене сумнівні), а ось ця фраза — як то кажуть, просто в серденько.
«…Всяке “втелющити”, “перевалок”, “ухойдоканий”, “невмійка”, “недоріка” і “водокрутня” повинно бути зведено в лексичну засаду, а не вводжувано для механічного “збагачування”».
Бо за останні пару днів я саме на це звернув увагу у творах (порівняно) молодих авторів. Особливо це помітно у жанровій літературі. Й особливо – у екс-російськомовних присьменни_ць, бо «збагачування» вони розуміють, а стильову (не)доречність – ні.
|
</> |