Мы из будущего-2

ukraine_russia — 22.02.2010

Если мы посмотрим на центр украинской этнической территории в древнерусскую эпоху, то увидим, что эти земли были тогда заселены множеством тюркомонгольских племен (половцами, торками, печенегами, берендеями, ковуями, бастеями, могутами, татранами, шельбирами, топчаками, ревугами, ольберами и пр.), которые на Руси были известны под общим именем Черных клобуков. Это имя является переводом на русский язык их самоназвания каракалпаки. Вот что о них пишет Грушевский:

Звістки про турецьку кольонїзацію на Руси – про виводи й виходи турецьких ватаг із степу та оселюваннє їх на руських пограничних землях ми стрічаємо почавши від 60-х рр. XI в. і від тодї вони повторюють ся при кінцї XI в., на початках XII і пізнїйше. Бачили ми такі осади в Київщинї на Поросю, в Переяславщинї коло Переяслава і в иньших місцях, в Чернигівщинї коло Чернигова. Але сими припадково звістними місцями очевидно не вичерпуєть ся район сих осад. Його можемо правдоподібно припускати і на чернигівсько-переяславськім пограничу з степом, і на Побожу, і на галицькім Понизю; про Галичину можемо говорити майже напевно, що там були такі кольонїї… Першим матеріалом для сеї кольонїзації послужили останки Торчеської орди, по при них Печенїги й Половцї. Окрім сих етнїчних назв ми стрічаємо для означення сих турецьких кольонїстів іще: Берендичі або Берендїї (дуже часто), Коуї або Ковуї, Каепичі, Турпії, і сї імена стрічаємо часто поруч імен Печенїгів і Торків і осібно (з них Берендичів ще в XI в., решту аж у XII). Загальною назвою для всїх сих турецьких колїн на руськім ґрунтї було Чорні Клобуки, чорні шапки (зовсїм відповідає турецькому: Кара-калпаки). Що правда, сю назву знаємо тільки з Київщини; але взагалї про київських – пороських кольонїстів ми чуємо й знаємо найбільше, так що те небогате, що можемо сказати про побут і відносини турецьких кольонїстів на Українї, черпаємо з звісток про сих київських Чорних Клобуків. По всякій правдоподібности тут була найбільша маса тої турецької кольонїзації, яка була на Руси взагалї. В одній звістцї у Ярополка київського рахуєть ся полк Берендичів на 30 тис.; правда, є до сього варіант 1000, та супроти згоди старших верзій він не дуже важний. Але щоб і 1000 мужа виставити в поле, для сього треба досить значної маси. З рештою, що Чорних Клобуків в Київщинї було дуже значне число, показує дуже визначна роля, яку вони мали в її полїтичному житю. Вони становили дуже важний чинник між елєментами київського житя, особливо підчас боротьби за Київ у серединї XII в.
Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Розділ VIII. Стор. 3

Таким образом, сердце Украины – это земля Черных клобуков, или на их родном наречии Каракалпакстан. Именно от каракалпаков произошли запорожские козаки, что хорошо понимали на Руси, где запорожцев в XVI-XVII вв. называли черкасами:



До нас дошло множество каменных баб – погребальных памятников Черных клобуков, дающих представление об их внешнем виде:




Сравним с внешним видом собирательного образа запорожца – козака Мамая:



Украинские историки признают, что именно тюркомонгольские племена сыграли решающую роль в формировании запорожского козачества, а тем самым и украинской национальной идентичности:

Не викликає сумніву, що не тільки назви одягу, зброї, речей господарського та побутового вжитку, а й уся військова та адміністративна титулатура й атрибутика (кошовий, отаман, осавул, бунчук, сурма) майже поспіль тюркського походження. Навіть більше, регламентування життя й бою (поділ на курені, захист табором тощо) – запозичено від тюрків… Крім того, досліджувати походження слова козак слід лише в комплексі з вивченням усієї тюркської термінології, що вживалася українським козацтвом: осавул, отаман, хорунжий, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, кош, курінь, майдан, чайка, сал, як і виробничої лексики (гард, кирган тощо). Є підстави стверджувати, що ця лексика запозичувалася українцями приблизно одночасно та у зв'язку з історичною потребою формування українського козацтва.
Григорій Халимоненко. Інститут козацтва: тюркського й українського. Східний світ, 1/1993
http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/halimonenko-1.htm

Досі спеціально не досліджувалися вбрання і зовнішній вигляд козаків (можливо, тому, що їхній «східний» характер здавався очевидним). Так, Дмитро Яворницький, який уперше приділив увагу козацьким символам у побуті, з приводу одягу писав: «Немає сумніву, що крій одягу запорізьких козаків, особливо високих капелюхів, широких шаровар, довгих кафтанів та широких поясів, східного походження й запозичений ними від татар і турків»… Вражає, що ці запозичення (тюрскi) були не механічним копіюванням, а глибоко вкоріненим фактором козацької ідеології, про що свідчать творчі модифікації. Це, своєю чергою, промовляє на користь того, що козацтво засвоювало східну культуру не лише на рівні образів, але й на рівні ідей. Тож напрошується гіпотеза про взаєморозуміння між козаками та їхніми мусульманськими сусідами, але чи приводило воно до притягального вузла приязні (як висловився Пилип Орлик) – ось чергове питання, відповідь на яке стане можливою після дослідження всієї гами взаємин козацтва зі Сходом. Врешті, останнє: яким би мікроскопічним не здавався сюжет, розглянутий у цій статті, навіть він потребує спеціального дослідження, бо необхідно провести чималу підготовчу роботу, аби сьогоднішнє українознавство перестало вважати Схід «чужим» чи, принаймні, далеким і екзотичним світом. Очевидно, ще більше зусиль належить докласти, аби довести, що Україна великою мірою сама належить цьому Сходові.
Олександр Галенко. Лук та рушниця в лицарській символіці українського козацтва: парадокси козацької ідеології і проблема східного впливу // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історя ідей, № 5
http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/galenko-1.htm

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив