Украина в восприятии волынцев

pycckomy — 22.07.2024 Из работы заведующей кафедрой истории Киево-Могилянской академии Натали Яковенко: Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-початку XVIII століття. Київ, 2012. С.36,37:
Своєю чергою, з перспективи львів'ян «Україна» переміщалася ще далі на схід. Звертаючись восени 1648 року до королевича Кароля Фердинанда з проханням про захист від «козацької ребелії», члени Львівського магістрату весь простір на схід та південь за межами Руського воєводства називають «Україною»: для більшої переконливості в листі перераховано воєводства Київське, Подільське, Брацлавське, Чернігівське й Волинське (Львів, 15 IX1648 року: Памятники. Т. 1. С. 296).
Такий перелік навряд чи сподобався б мешканцям Волині - ті теж дистанціюють себе від «України», під якою мають на увазі лише по-граничні з татарським степом воєводства - Київщину, Брацлавщину й Поділля.

Для прикладу, в 1593 році тутешній сеймик ухвалив відкласти судову сесію у зв'язку з козацьким повстанням, про що волинці, як сказано в документі, отримали повідомлення «з України, з воєводств Київського і Брацлавського» (Володимир, 29 I 1593 року: Архив ЮЗР. Ч. 3, Т. 1. С. 49). Навіть у спільній справі - боротьбі з церковною унією, де «руський народ» виступає єдиним фронтом, волинці фіксують «Україну» окремо: «на Волині, на Україні, на Поділлі»; «по всій Литві, Русі, Волині й Україні»; «вся Волинь і Україна» (Цитати взято з творів Мелетія Смотрицького «Verificatia niewinnosсі» та «Obrona verificaciey» (обидва 1621 року) й «Elenchus pism uszczypliwych» (1622 p.). Цит. за републікацією: Архив ЮЗР. Ч. І, T. 7. С. 324,376) тощо. З іншого боку, «Україна» у сприйнятті волинців постає не просто як погранична, а як смислонавантажена територія — пов'язана коли не з татарською загрозою, то вже обов'язково з козацтвом. Обидва загрозливі фактори зливаються й актуалізуються на початку війни 1648 року, і це викликає емоційне уподібнення «мирної Волині» з «небезпечною Україною». Волинець Адам Кисіль, змальовуючи початок війни, пише про це так: «спорожніли не тільки волості, але й усі міста, Україною стали [волинські міста. - Н. Я.] Полонна, Заслав, Корець, Гоща» (Гоща, 7 VI 1648 року (цит. за: Szajnocha К. Dwa lata dziejow naszych. 1646, 1648. Opowiadanie і zrodla. T. 2: Polska w r. 1648. Lwow, 1869. S. 337). На схоже порівняння натрапляємо й пізніше, в посольській інструкції волинського сеймику 1667 року: «Україна перетворилася на Крим, а Волинь на Україну» (Луцьк, 7 II 1667 року: Архив ЮЗР. Ч. 2, T. 2. С. 211). Врешті, знаковим з погляду рішучої сепарації себе від «України» є те, що православний волинець Данило Братковський у виданій ним 1697 року збірці віршів жодного разу не вживає слова «Україна», а Волинь асоціюється для нього або з Польщею, або з Руссю: «у нас в Польщі», «у нас в Русі» (Bratkowski D. Swiat ро czesci przeyzrzany. Krakow, 1697 (цит. за перевиданням: Братковський Д. Swiat ро czesci przeyzrzany / Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. Луцьк, 2004. С. 150,320,324).

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив