Такоє

petro_gulak — 16.12.2023

Видавництво «РМ» у новій серії «Відомі та незвідані» випустило «Книгу джунглів». Забагато Кіплінґа не буває, але, як завжди, постає питання, якого Кіплінґа ми читаємо.

Переклад Володимира Панченка – тобто назагал непоганий, але ніколи не знаєш, на чому перечепишся. З оригіналом, вочевидь, не звіряли і в першому виданні (2009), і в новому, тому Мати-Вовчиця продовжує твердити, що це її мати прозвала Шер-Хана «Кульгавим» (а не мати самого тигра, як у Кіплінґа). Верліброва «Пісня Мауглі» у Панченка перетворилася на піонерську рєчовку. «Нині лунає Мауглі спів: / Слухайте, люди, що я зробив!» («The Song of Mowgli—I, Mowgli, am singing. Let the jungle listen to the things I have done»; у старому перекладі Леоніда Солонька: «Пісню Мауглі я, Мауглі, сам і співаю. Послухайте, Джунглі, що я вчинив!»)

Передмова й примітки упорядниці серії нерідко інформативні, але деколи викликають подив. Я не кажу про інтерпретації – тут кожен вільний в міру своєї філологічної підготовки, – лише про фактаж.

Так, наприклад, нам повідомляють, що співзвучність (реальних індійських) гір Сіоні та Сіону «змушує припускати, що Кіплінґ свідомо подає біблійну алюзію». Таке твердження мені траплялося в коментарях до російських видань, але не до англомовних, бо Seeonee та Zion для британців не співзвучні.

«У будь-якому збірнику оповідань Кіплінґа рівно посередині книжки був найважливіший для автора твір… той, який максимально прозоро передає головне послання-ідею збірника». Можна посперечатися, чи справді «Білий Котик» (а не «Слуги Її величності», останні у «Книзі джунглів») є концептуально найважливішим. Можна, але не буду, лише спитаю: що робити зі збірками, які складаються з парної кількості оповідань? А коли Кіплінґ змінював склад і розташування текстів при перевиданнях? А коли сам Кіплінґ говорив, яке оповідання з книжки для нього найважливіше – і воно зовсім не посередині?

Кіплінґ начебто звертався у своїх дитячих оповіданнях лише до хлопчиків – по-перше, всі звернення у «Книзі джунглів» гендерно-нейтральні, а по-друге, «серденько моє» («масютко моя», «O my Best Beloved») у «Як і чому» – це, звісно, дитина взагалі, але й конкретно старша Кіплінґова дочка Джозефіна.

Ім’я Багіри «чомусь» означає «леопард» – не чомусь, а тому, що пантера є чорним леопардом/ягуаром. Як писав сам Кіплінґ, «BAGHEERA is Hindustani for a panther or leopard. It is a sort of diminutive of BAGH, which is Hindustani for `Tiger’» (я сам колись засипався на цьому, пишучи про п’єсу Винниченка, – і з того часу добре запам’ятав!).

Серед оповідачів «Книги Джунглів» нібито є не лише звірі, але й люди – індійський герпетолог та подорожній на пароплаві. Але другий з них – це пташка (про що прямо сказано в «Білому Котику»), а перший, на чому сходяться всі кіплінгознавці, – мангуста. Тобто всі оповіді – від звірів.

Я міг би навести й інші приклади, але не маю книжки напохваті, тож пишу лише про те, що впало в око, коли я її гортав.

Шкода.

Користуючись нагодою, вкажу й на власну помилку в передмові до українського «Кіма». Я там написав, що після цього великого роману письменник більше жодного разу не описував Індію. Це не зовсім так. У кількох оповіданнях про англо-бурську та Першу світову війни Кіплінґ показав їх очима вихідців із субконтиненту і в наративному обрамленні принаймні двох творів («The Private Account» і «The Debt») події відбуваються у східному Афганістані та північно-західній Індії відповідно. Будь ласка, коли читатимете мою передмову, подумки зробіть цю примітку.

Оставить комментарий

Популярные посты:

vitellius

Современные решения для защиты: досмотр и контроль доступа

• Ранее
• Архив