Людина з легенди
petro_gulak — 09.12.2023Як знають любителі української історії, на початку Хмельниччини діяв «великий козацький підрозділ» – вовгурівці: назву він отримав «від командира Вовгури Лисенка (псевдонім) соратника Максима Кривоноса, засновника роду Лисенків до якого належить визначний український композитор Микола Лисенко».
Про це пишуть у Вікіпедії (я процитував статтю «Вовгурівці»), в науково-популярних статтях, у біографіях Лисенка-композитора, не кажучи вже про повісті Стороженка і Нечуя-Левіцького. Всі посилаються одне на одного, створюючи відчуття загального консенсусу. І жоден не згадує першоджерела.
Бо про «Лисенка Вовгурю» йдеться лише у двох текстах – у «Запорозькій старовині» (ч. ІІ, кн. І, 1834 – пісня «Похід під Пиляву») та в козацькому літописі «О том, что случилось на Украинѣ» (ЧОИДР, 1848, № 5). Тобто у двох фальсифікатах Ізмаїла Срезневського – великого містифікатора, який найпотужніше вплинув на романтичні уявлення про козаччину (не рахуючи, звісно, псевдонімного автора «Історії русів»).
Історики про це чудово знають (див., напр., розділ у «Козацькому літописанні» Івана Дзири). Але у Вікіпедії, на популярних сайтах та в коментарях до Нечуя & Co справа Вовгури живе й перемагає.