Стус

petro_gulak — 04.09.2025

Рівно сорок років тому загинув Стус.

На тому самому тижні ми — другий «А» клас — почали вивчати українську мову. Я вже якось писав, що до того в моєму українському словниковому запасі були слова «ведмідь», «кажан» і «гарбуз», а на полиці стояли українські Мілн, Кіплінг, ще нечитаний Толкін і, здається, Трублаїні.

Через чотири роки ми з батьками ходили на перепоховання Стуса, Литвина і Тихого.

І значно, значно пізніше я не те щоб дізнався, а переконався, що Стус — великий поет. Може, найбільший у нас за останні років… вісімдесят?

Грейвз казав, що ознака справжньої поезії проста — коли ти пригадуєш якісь рядки, волоски на шиї встають дибки. Я би додав іще: ці рядки згадуються самі собою, ніби без причини і без зусиль. Вони існують поза твоєю свідомістю і навіть поза тією людиною, яка їх написала, — у платонівському світі.

«Уже Софія відструменіла…»
«Гойдається вечора зламана віть…»
«Розпросторся, душе моя…»

Сорок сім років, як Шевченко.

Оставить комментарий

Популярные посты:

fogrant

Лицензия Astra Linux Special Edition: что включает и кому нужна

apetrochenkov

We need to get this shit done

nikolian

Шахматы

mark60w

Лечится ли ностальгия

glukovarenik

Три - эльфийским владыкам в подзвездный предел

ifc

Искусственные идиоты не осиливают синтез контекста

rivka381

садо-мазо знакомства.

picturehistory

Разведка на мотоциклах

l_boris

Н-ск. Старое и новое

• Ранее
• Архив