Шевченко і той час

petro_gulak — 10.12.2025

Є така цікава, напівзабута книжка Євгена Кирилюка — «Шевченко і наш час» (1968). Це, по суті, історія того, що відбувалося з Шевченком у радянську добу — і на материку, і (трохи) в діаспорі. Ідеологічні рямці — зрозуміло, які; але де ще можна було бодай урізано дізнатися, що писали про ТГШ Зайцев і Смаль-Стоцький?

Фактичного матеріалу багато, особливо стосовно революційних років, а якщо додати до цього те, шо ми знаємо сьогодні, картина виходить досить об’ємна і моторошна. Кирилюк дуже обтічно й побіжно, але говорить про те, що сталося з Филиповичем та ін., або що повні зібрання сталінських часів вирізнялися «суб’єктивізмом» і купюрами.

Навіть порівняно вегетаріанські 60-ті справляють враження якогось дикого гротеску.

Ось ініціатива артілі «Дружба» с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну: «На зборах, присвячених ювілею Кобзаря [1961], колгоспники нашої артілі вирішили посадити нинішньої весни на центральній садибі господарства 100 дубів на відзнаку сторіччя від дня смерті Т.Г. Шевченка… Ми закликаємо всіх трудящих піти за нашим прикладом і висадити в кожному селі, селищі, в кожному місті по 100 дубів».

Й ось уже Рильський каже про «благородний вчинок», керівники компартії та уряду, гості з братніх республік і канадська делегація висаджують сто дубів біля Шевченкової могили, не відстають київські письменники, Тичина видає чергову частушку («Вітер дме. У всі кінці. Що ж ми з ним… не владимо? На обриві на Сирці Ми дубочки садимо»), Сосюра доєднується («Зелений лист — життя окраса, Як пісня, що не зна журби. Ми в пам’ять рідного Тараса Скрізь посадовимо дуби») і т.д., і т.д.

А ось у тому ж 1961-му році вчитель 55-ї школи міста Тули Сергій Рассаднєв видає абсолютно ідеальний зразок культурної апропріації:

Льётся звонкий голос в классе,
В души западает:
«Завещание» Тараса
Пионер читает.
У ребят глаза сияют,
Гордые, большие…
Любят школьники и знают
Кобзаря России.
Тишина стоит немая.
Каждый сдвинул брови
И поэта вспоминает
Добрым,
тихим
словом!

А ось кубинський письменник Самуель Фейхоо (глобальний Південь!) розповідає, як складно не-українцю перекладати «Кобзаря» — «Та я скажу так, як кажуть на палаючій Кубі, відповідаючи на погрози кривавого імперіалізму: “У цьому ми також переможемо”, скажу: “Разом з Шевченком ми також переможемо!”… Куба — так! Янкі — ні!.. Київ — так! Шевченко — так!»

Паки й паки повторю: з цього Єгипту ми вийшли, але надто багато ще лишилося того ж самого, тільки в новій ілеологічній обгортці.

Оставить комментарий

Популярные посты:

tescin

Почему стоит заказать шкаф по индивидуальным размерам: плюсы и особенности проектирования

lana_ustinov

Корейский сад в берлинских "Садах мира"

elmaspb

Московская соборная мечеть

maksina

Про магнитную бурю 11.11.2025

masy_vibes

Соседские букеты

vincenati

Декабрь в Коголето, вспоминая Японию

staryiy

Дальнобойщик купил на обочине в деревне варенье

uctopuockon_pyc

Достань мне яду, Яго...

josef_julian

Американская классика

• Ранее
• Архив