
Расстрелы заключенных в советских тюрьмах Западной Украины в июне-июле 1941

Такого
не делали ни поляки в
Июнь 1941 года запомнился на Западной Украине не только нападением нацистской Германии, но и кровавыми расправами, совершенными якобы своим же государством в тылу.
Речь идет о доселе неслыханном явлении, даже в практике Народного комиссариата внутренних дел (НКВД) СССР — массовых расстрелах политических заключенных в тюрьмах Западной Украины в течение конца июня — начала июля 1941 года.
Эта публикация посвящена массовым убийствами во Львове.
Первая страница расстрельного списка тюрьме № 3 в Золочеве. Четко видны надписи на документе — вынесение приговора начальником следственной части УНКГБ по Львовской области Шумаковым и наложение санкции к исполнению приговора прокурором Львовской области Харитоновым. Два человека решили судьбу тысяч... Архив Центра исследований освободительного движения (ЦИОД)
На примере Львова можно точно показать кровавую деятельность «доблестных борцов с контрреволюцией».
В самом Львове было три тюрьмы: № 1 — на Лонцкого, № 2 — Замарстыновская и № 4 — Бригидки. Тюрьма № 3 находилась в замке г. Золочева, что около семидесяти километров от Львова — сюда отправляли заключенных, когда львовские тюрьмы были переполнены (а все-таки были переполнены: в тюрьме на Лонцкого при лимите в 1500 человек находились 3 638 заключенных).
Левая часть предыдущего документа. Надпись красным карандашом, сделанная рукой следователя Шумакова: «Приговор как врагов народа расстрелять». И фамилии — Баренлейм (?), Дидух, Крачковский, Цверлинг, Бондарь, Мазурчак, Котик...
В тюрьмах Львовщины по состоянию на 22 июня 1941 года было 5424 заключенных. Большинству инкриминировали преступления по статье 54 уголовного кодекса УССР, то есть — контрреволюционную деятельность.
Немедленными официальными мероприятиями в решении проблемы переполненности тюрем стали приказ № 2445/М наркома государственной безопасности Меркулова от 23 июня 1941 г. и приказ начальника тюремного управления НКВД УССР капитана государственной безопасности Филиппова от 23 июня 1941 г.
Правая часть предыдущего документа. Надпись черными чернилами — разрешение на казнь — написана рукой прокурора Львовской области Харитонова: «Расстрел как врагов народа санкционирую».
В первом документе говорилось о срочном учете всех заключенных в тюрьмах и деление на подлежащих депортации в концлагеря ГУЛАГа, и тех, кого необходимо расстрелять (это задача возлагалась на местное руководство НКГБ).
Во втором документе говорилось об эвакуации заключенных, к нему прилагался «План эвакуации», согласно которому депортации из Львовской области подлежало 5 000 арестантов. Для этого выделялось 204 вагона.
Согласно инструкции НКВД СССР от 29 декабря 1939 г., один вагон эшелона вмещал тридцать депортированных лиц; следовательно, указанных вагонов хватало бы на эвакуацию 6800 заключенных. Однако эвакуировали только 1822 из 5 000 запланированных.
Сташинский Петр Васильевич
3602 человека остались в тюрьмах Львова. А куда делись эшелоны — документы молчат.
Сами же экзекуции начались 22 июня — расстреляны приговоренные к смертной казни. Из промежуточного отчета начальника тюремного отделения УНКВД Львовской области Лермана известно, что по состоянию на 24 июня в тюрьмах Львова и Золочева было расстреляно 2072 человек.
26 июня
утвердили расстрельные списки — еще 2068 человек подлежали
уничтожению. Их убили в течение
Трупы расстрелянных заключенных в камере тюрьмы на Лонцкого. Львов, 1 июля 1941 года. Некоторые такие камеры немцам пришлось замуровать, чтобы избежать эпидемии. Повторную эксгумацию провели в феврале 1942 г., когда ударили морозы. Архив ЦИОД
Таким образом во Львовской области было расстреляно 4140 заключенных. Однако подсчеты не согласуются: осталось в тюрьмах 3 602 лица, а расстреляли больше.
Ответ на этот вопрос дает докладная того же Лермана: здесь речь шла также о поступлении новых заключенных. Тюремные документы на этих людей должным образом не оформляли.
В большинстве случаев даже не оглашали обвинений, однако уверенно называли причастными к ОУН, шпионами, диверсантам — то есть лицами, которые подлежат расстрелу.
Процесс эксгумации расстрелянных заключенных в тюрьме. 3 июля 1941 г., г. Львов. Для проведения этих работ немцы принудительно согнали львовских евреев. Архив ЦИОД
Это лишь один фрагмент трагической статистики. Истинная картина раскрывается, если взглянуть на всю карту Западной Украины — около 24 тысяч убитых.
Сначала применяли привычную для НКВД практику: индивидуально, в спецкамере, выстрел в затылок. Когда приближался фронт, а планы не были выполнены — расстреливали массово: сгоняли заключенных в камеры подвалов и через дверцу для передачи пищи стреляли из автоматического оружия.
Окошко открывалось — и узник, вместо еды для поддержания жизни, видел средство уничтожения... последнее, что видел в жизни).
Львовяне ищут среди расстрелянных своих родных во дворе тюрьмы № 1. Львов, 3 июля 1941 г. Архив ЦИОД
А в последние дни — бросали в камеры гранаты. Или открывали двери камер; заключенные выходили в коридор, думая, что их отпускают, и в этот момент их расстреливали из автоматического оружия.
Тела вывозили грузовиками и хоронили в спецместах, которые сегодня постепенно открывают археологи.
Однако перед самым приходом немцев чекисты, спеша, хоронили убитых во дворах и подвалах тюрем. Впоследствии раскопки этих гекатомб стали материалом для нацистской пропаганды — конечно, не из соображений человечности.
Происходило также и уничтожение эвакуированных заключенных в центрально-восточных областях Украины — в пересыльных тюрьмах Умани, Киева и Харькова. Эти города были так называемыми промежуточными пунктами этапирования, где происходило перемешивание заключенных, чтобы избежать восстаний и массовых побегов во время депортации.
Нацистская пропаганда расстрелянных в тюрьмах — в основном украинцев, поляков и евреев — называла фольксдойче. Надпись немецкого корреспондента Губнера на фото последствий массовых расстрелов заключенных. Архив ЦИОД
Заслуживает
отдельного внимания Залищицкая трагедия на Тернопольщине,
когда из тактических соображений был разрушен железнодорожный
мост через Днестр, а с обеих сторон пустили два эшелона
по семь вагонов с заключенными (14 вагонов, каждый с
НКВД решил проблему быстро: вагоны облили горючим, подожгли и сбросили в реку. Берега Днестра здесь очень высокие и крутые — не выжил никто.
Конечно, советская пропаганда «повесила» все эти преступления на нацистов (как, впрочем, и расстрелы польских военнопленных), и, к сожалению, эти мифы привидениями ходят даже сегодня.
Удивление и ужас на лице львовянки, которая только что вошла во двор тюрьмы. 3 июля 1941, г. Львов. Архив ЦДВР
Западная
общественность пережила шок от увиденного. Ведь такого
не делали поляки в начале Второй мировой в
Впоследствии, в
Ежегодно львовская община приходит в тюрьмы, помянуть погибших, а в бывшей тюрьме № 1 на Лонцкого ныне действует музей-мемориал памяти всех жертв оккупационных режимов.
Игорь Деревьяный, историк, научный сотрудник Национального музея-мемориала жертв оккупационных режимов «Тюрьма на Лонцкого», опубликовано в издании «Історична правда»
Перевод: «Аргумент»
Перевод на украинский
Такого не робили ані поляки в 1939, ані нацисти в 1944. Радянська міліція розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.
24 ЧЕРВНЯ 2011
Червень 1941 року запам'ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.
Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР - масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня - початку липня 1941 року.
"Історична Правда" наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові.
Перша сторінка розстрільного списку в'язниці № 3 у Золочеві. Чітко видно написи на документі - винесення вироку начальником слідчої частини УНКГБ по Львівській області Шумаковим та накладання санкції до виконання вироку прокурором Львівської області Харитоновим. Двоє осіб вирішили долю тисяч... Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)
На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність "доблесних борців із контрреволюцією".
У самому Львові було три в'яниці: № 1 - на Лонцького, № 2 - Замарстинівська та № 4 - Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів від Львова - сюди відправляли в'язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в'язнів).
Ліва частина попереднього документу. Напис червоним олівцем, зроблений рукою слідчого Шумакова: "Приговор как врагов народа расстрелять". І прізвища - Баренлейм (?), Дідух, Крачковський, Цверлінг, Бондар, Мазурчак, Котик...
У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5 424 в'язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто - контрреволюційну діяльність.
Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.
Права частина попереднього документу. Напис чорними чорнилами - дозвіл на страту - написаний рукою прокурора Львівської області Харитонова: "Расстрел как врагов народа санкционирую"
У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).
У другому документі йшлося про евакуацію в'язнів, до нього додавався "План евакуації", згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.
Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5 000 запланованих.
Сташинський Петро Васильович (1904-1941), уродженець с. Борщовичі Ново-Яричевського р-ну Львівської області. Заарештований 9 жовтня 1940 р.
Член Просвіти, організації "Сила" та ОУН. Обвинувачений за ст. 54 пп. 6, 11 КК УРСР. Розстріляний у в'язниці №1 м.Львова на вул.Лонцького 26 червня 1941 р.
Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня - розстріляно засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи.
26 червня затвердили розстрільні списки - ще 2068 осіб підлягали знищенню. Їх вбили протягом 24-28 червня.
Трупи розстріляних в'язнів у камері в'язниці на Лонцького. м.Львів, 1 липня 1941 р. Деякі такі камери німцям довелося замурувати, щоб уникнути епідемії. Повторну ексгумацію провели в лютому 1942 р., коли вдарили морози. Архів ЦДВР
Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в'язнів. Проте підрахунки не узгоджуються: залишилося у тюрмах 3 602 особи, а розстріляли більше.
Відповідь на це питання дає доповідна того ж таки Лермана: тут йшлося також про надходження нових ув'язнених. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформлювали.
У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантам - тобто особами, котрих належить розстріляти.
Процес ексгумації розстріляних в'язнів у тюрмі. 3 липня 1941 р., м. Львів. Для проведення цих робіт німці примусово зігнали львівських євреїв. Архів ЦДВР
Це лише один фрагмент трагічної статистики, поняття, розділеного Сталіним. Справжня картина розкривається, коли поглянути на всю карту Західної України - близько 24 тисяч вбитих.
Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано - розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї.
Віконечко відкривалося - і в'язень, замість їжі для підтримки життя, бачив засіб знищення... останнє, що бачив у житті).
Львів'яни шукають серед розстріляних своїх рідних у подвір'ї в'язниці № 1. м.Львів, 3 липня 1941 р. Архів ЦДВР
А в останні дні - кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в'язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи.
На Прикарпатті розкопали масову могилу. Схоже, жертв 1941 року (ФОТО)
Проте перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської пропаганди - звісно не з міркувань людяності.
Відбувалися також й знищення евакуйованих в'язнів в центрально-східних областях України - у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова. Ці міста були так званими проміжними пунктами етапування, де відбувалося перемішування в'язнів, щоб уникнути повстань та масових втеч під час депортації.
Нацистська пропаганда розстріляних у тюрмах - здебільшого українців, поляків та євреїв - називала фольксдойчами. Напис німецького кореспондента Губнера на фото наслідків масових розстрілів в'язнів. Архів ЦДВР
Окремо заслуговує на спомин Заліщицька трагедія на Тернопільщині, коли з тактичних міркувань було зруйновано залізничний міст через Дністер, а з обох боків надійшли два ешелони по сім вагонів із в'язнями (14 вагонів кожен із 50-70 арештованими).
НКВД вирішив проблему швидко: вагони облили пальним, підпалили та скинули у ріку. Береги Дністра тут дуже високі та стрімкі - ніхто не вижив.
Звісно, радянська пропаганда "повісила" всі ці злочини на нацистів (як, зрештою, і розстріли польських військовополонених), і, на жаль, ці міфи привидами ходять навіть у сьогоденні.
Подив і жах на обличчі львів'янки, котра щойно зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р., м. Львів. Архів ЦДВР
Західноукраїнська громадськість пережила шок від побаченого. Адже такого не робили поляки на початку Другої світової в 1939-му (тоді в'язниці відкрили та звільнили всіх політичних в'язнів; і навіть попереджали: рухатися суто на схід, оскільки у прифронтовій зоні колишніх в'язнів можуть і розстріляти).
Згодом, у 1944-му такого не стали робити й нацисти (адміністрація залишала живими в'язнів концтаборів перед приходом союзників). І це страшне у своїй безглуздості масове убивство арештованих стало одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь.
Щороку львівська громада приходить до тюрем, пом'янути загиблих, а в колишній тюрмі №1 на Лонцького нині діє музей-меморіал пам'яті усіх жертв окупаційних режимів.