Они ничему не научились

kermanich — 15.02.2010 Теги: Янукович

Журналист Отар Довженко призывает нас к гражданскому действию.

Нет, не по поводу роста цен. Не по поводу рейдерских захватов магазинов, вырубленных деревьев, и не для протеста против уплотнительной застройки, например. Такое непатриотичное действие малоинтересно для украинского демократа. 

Но зато Отара очень волнуют предвыборные обещания Партии Регионов в языковом вопросе. О государственном статусе для русского языка речь, разумеется, не идет - регионалы на самом деле хотят его еще меньше Довженко. Кто тогда будет голосовать за Януковича, и что он будет выставлять на политические торги с Кириленко? Беспокоящие Отара инициативы всего-навсего призваны обеспечить возможность получать образование на родном языке в русскоязычных регионах страны: 

«Законопроект передбачає наділення обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад правом давати дозвіл за заявою батьків на навчання у школах основним предметам російською мовою з обов’язковим вивченням державної мови… Університети передати місцевим радам, і щоб дитина, яка закінчила школу російською мовою, отримувала нею вищу освіту».

В борьбе против этой угрозы Отар предлагает целый комплекс решительных мер.

"Це парламентський опір (блокування трибуни і т.п.), оскарження в Конституційному Суді, протести на рівні місцевого самоврядування «помаранчевої» частини, а головне – громадянська дія. Якби хоча б кожен сотий із тих, хто не підтримує ухвалення нових законів, опинився в день їх розгляду біля Верховної Ради, регіонали, яким притаманно боятися народного гніву, засцяли б неодмінно. Звісно, це має бути акція суто громадянська, а не під прапорами політичних сил. Під якимось простим, але ефектним гаслом – найкраще було б просто «Ні!»

Конечно, над этим можно было бы просто посмеяться. И позавидовать регионалам, которые получат отличную возможность сплотить свой одураченный электорат, показывая ему кадры собравшихся у Рады националистов.

Но дело в том, что тот же Отар Довженко (который некогда носил не столь патриотично звучащее имя Саша Лебедев) не поддался на патриотическую истерию политтехнологов Юлии Тимошенко, мобилизующих украинскую интеллигенцию на последний бой против "криминальной орды с Востока". И даже написал взвешенную статью о предвыборном телеэфире Вахтанга Кипиани. Причем, всю ее иронию можно переадресовать сейчас в адрес самого Довженко, ратующего за гражданский крестовый поход против демократических прав миллионов украинских граждан.

"Янукович, якого підтримує половина країни, був присутній у цій розмові віртуально, як така собі загроза, чорна хмара, від якої треба захиститися або, в гіршому випадку, перечекати лихоліття у зручному бункері внутрішньої еміграції.  Дійшло й до того, що у разі перемоги Януковича мало не назавтра в нас «не буде мови, не буде роботи». Ніхто наших капітулянтів-інтелектуалів так не налякає, як вони самі себе налякали... Зрозумійте мене правильно: виступати в ролі захисника прав російськомовного населення, а надто прибічників Януковича, мені до смішного незвично. Але ця помилка після перемоги Майдану, яку багато хто з нас святкував як перемогу над «донецькими», «орками», «бандитами» і так далі, була справді фатальною. І знову люди, які збираються підтримати Януковича з тих чи інших причин, чують від людей, що мають уособлювати українську культуру, ототожнення Януковича та його команди з «блатним світом», бандитизмом, безкультур'ям і ще бозна-чим. Хотілося б запитати шановних учасників цього ток-шоу: за такого ставлення до опонентів, категоричного і огульного протиставлення їх усьому українському і людяному, чи маєте ви моральне право сподіватись на повагу, збереження ваших прав, свобод і бодай формального ексклюзивного ставлення  до вашої мови..."

Позиция Довженко показывает, что украинский демократ заканчивается там, где начинается "русский вопрос".

И что говоря о развитии и поддержке украинского, наши либералы всегда будут подразумевать под этим политику административного ограничения использования русского языка ("позитивная дискриминация" - прямо характеризует ее душка Макаров из "Тиждня").

Эти офисные патриоты всегда будут желать, чтобы родной для половины жителей страны язык, язык миллионов компактно проживающих русскоязычных граждан, оставался "языком национального меньшинства" - даже на региональном уровне.

А потом они будут брезгливо удивляться, почему эти миллионы "восточных орков" последовательно голосуют за Януковича. И почему где-нибудь в Крыму все чаще задумываются - нужна ли им страна, где власть постоянно вытирает о свой народ ноги, и, вдобавок к этому, указывает, на каком языке надо учиться их детям.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив