"Життя P.S."

bilozerska — 05.09.2016 Нарешті дістала і прочитала книгу Лєри Бурлакової "Життя P.S.". Мабуть, потужніше про цю війну вже не напише ніхто.
Лєрка - оголений нерв цієї війни. Боєць, воїн, гранатометник - і при цьому жінка-жінка: фарбування очей зранку у бліндажі, селфі під час обстрілів, пронизлива беззахисність у коханні. Бог дав їй два таланти: вміння помічати й відчувати і здатність втілювати це в слова. Це не журналістський, це суто письменницький дар. І ось тут вражає, просто б'є по голові: художній текст найвищого гатунку - кожне слово в якому правда. До найменшої подробиці. До позивного. Фантазії автора - нуль. Точність описів і замальовок така, що в епізодичному герої книги - хлопцеві, який телефонує, щоб висловити Лєрі співчуття після загибелі коханого - я впізнаю мого давнього приятеля Азіда (всі ви пам'ятаєте його відео). Я впізнаю Азіда, навіть незважаючи на те, що його слова перекладені українською, якою він у побуті не користується.

Вся книга - про почуття жінки, кохання якої урвалося у найвищій точці, і коханий не зрадив, а загинув в бою, давши Лєрі моральне право оплакати його на всю Україну й не тільки (вірю, що ця книга буде перекладена не однією мовою). І про війну - про щоденне життя на шахті Бутівка.

Лєрчина сила слова - не горем продиктована, вона вміла писати на такому рівні задовго до того, як зустріла свого Морячка. Мабуть, невипадково доля, чи власний теперамент (відкрито зізнається, що не може вже без війни) веде її через Піски, шахту Бутівку і Світлодарську дугу. Саме їй треба бути там, бо інакше - хто ж розкаже?

Ця книга приголомшила мене, хоча я знала, якою вона буде - бо перші кілька глав дублюють записи у Лєриному ФБ. Ця книга приголомшила мене, хоча я воюю стільки ж, скільки вона, і теж удвох з коханим чоловіком - продовжувати не буду, лихі думки іноді матеріалізовуються... але я приголомшена, бо і близько не пережила те, що пережила Лєра - навіть у плані побуту. Мої ротації на передок зазвичай не тривають більше двох тижнів - а вони сиділи на тій Бутівці місяцями.

До речі, я теж була на Бутівці. Цілих дві години :) З незалежних від мене причин залишитись надовше не вийшло, хоча я дуже хотіла - власне, добиралася туди цілий тиждень - з рюкзаком, який важив 26 кіло. Я не сказала Лєрі, що приїду, хотіла зробити сюрприз - і не застала її, бо якраз тоді був день народження у Морячка, і ротний Вітер дав їм увал на добу, вона про це пише у книзі... Я сиділа у Лєриному підвалі-бліндажі, з героями її книги, на вільному спальному місці - чи то її, чи Морячка, ходила під ворожими трасерами на пост - не чергувати, а ніби у розвідку, де у них що. Багнюки там було - по коліно, хлопці ходили не в берцях, а в гумових і поліпропіленових, чи як їх там, чоботях, а в них не рифлена підошва - падали постійно... Усі продукти були у мішках і кошиках підвішені до стелі - через засилля мишей. Такою запам'яталась мені Бутівка.

Наступного дня з Новогродівки я години півтори, мабуть, висіла на телефоні з Лєрою і її Морячком (він раніше був у нас в ДУК і добре пам'ятав мене). Сміявся, кликав у гості. Якби я знала, що за місяць загине - запам'ятала б кожне слово.

(Далі по тексту нехороші слова на адресу моїх побратимів, які накидаються на мене за кожну спробу увімкнути камеру).

Я написала стільки, щоб ви зрозуміли, наскільки це близько і наскільки це правда.
Ще не сказала про прекрасне оформлення, нічого зайвого: обкладинка кольору мультикам і червоно-чорна нашивка-ідентифікатор з назвою книги. Серед ілюстрацій - точна фотокопія блокнота з прикольним коміксом, який Лєра малювала для Морячка...
Купуйте книжку. Читайте. Усі зібрані гроші підуть на лікування поранених.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив