Хмарна північ субтропіків

v1snyk — 01.12.2021 Зовсім невеличка Мадейра, що за площею приблизно дорівнює Києву, умудряється вміщувати в собі одразу декілька кліматичних зон. Особливо відрізняються між собою гламурний південь із пальмами та північ, з її скелястими обривами, частими дощами та потужними океанічними хвилями.


2. Досить епічно ця частина острова виглядає ще при наближенні до океану. Невеличкі села оточені цілком серйозними горами, а дороги в’ються серпантинами у річкових долинах, часто пірнаючи в довгі тунелі, старанно продовбані в неприступних гірських породах.


3.


4. Дощі налітають часто, принаймні так було того дня, хоча вони відверто короткі й не сильні.


5. Але всі дороги так чи інакше ведуть до океану. Перша зупинка – сільце Сан-Вісенте з неординарною капличкою, вмурованою прямо в каменюку.


6. Прості й акуратні кольорові будиночки, над якими нависають гори з кволою рослинністю, навіюють асоціації зі Скандинавією, але аж ніяк не з марокканськими широтами.


7. Куди дужче ці враження посилюються при підході до океану.


8. Пляжі з вулканічного піску й гальки переважно чорні, над ними нависають такі самі скелі, водоспади з яких зриваються ледь не безпосередньо в океан. Відчуття, що я повернувся в Ісландію, були неймовірно сильні.


9. Довершують картину нереально злі хвилі, тієї ж самої неосяжної безпощадної Атлантики, що з такою ж люттю вперто б’є береги острова вогню й льоду на 3500 кілометрів північніше.


10.


11. Обидва дні, коли ми зазирали на північ, над нею висіли низькі похмурі хмари, без яких це враження не було би повним. Тепер здається, що така погода там завжди.


12. Дорога між приморськими селами також значною мірою проходить крізь тунелі, що з’явилися відносно недавно, кілька десятиліть тому. До того вона пролягала по відкритій місцевості під скелями, як через оцей чарівний місток, що так-сяк встиг його клацнути десь після Сан-Вісенте. Але там була куди вища ймовірність отримати каменюкою згори в лобове, а то й повноцінний каменепад.


13. Наступна зупинка була біля водоспаду Веу-да-Нойва, що перекладається як «Фата нареченої». Дуже оригінально, та й нехай.


14. Хоча от водоспади своїми масштабами до ісландських точно не дотягують.


15. Проте скелі рятують враження.


16. Та й ця природня арка також:


17.


18. Погляд майже вертикально вниз. Заворожує, як не крути.


19. На іншу сторону видно містечко Сейшал та його лавові басейни – утворені самою природою купальні, відмежовані від великої води.


20. Ще один басейн та знаменитий за місцевими мірками чорний пляж.


21. З-поміж інших цей має виділятися прямо-таки еталонною чорнотою, що й приваблює сюди туристів. Та через шторм з припливом майже все те опинилося під водою. Зате – чудова обстановка для серфінгістів:


22. Тут за дошки беруться люди, що тільки навчаються, і якщо придивитися, якось вони навіть прив’язані за ногу, аби океан не вкрав.


23. На дальньому кінці пляжу видно ще один маленький водоспадик, що із затишної зелені падає майже в океан.


24. А вдалині – уже знайома фата нареченої.


25.


26. У лавових басейнах ми також поплавали, тільки не в Сейшалі, а в більш відомому в цьому плані місті Порту-Моніж, що ще на 9 кілометрів західніше. Тут їх найбільший вибір, є платні цивілізовані й безплатні більш дикі (у місцевих мірках, звісно).


27.


28. Атлантика навколо острова весь рік має температуру 20-21 градусів, у басейнах десь так само, бо вони з’єднані невидимими комунікаціями з великою водою, щоб не застоювалась. Та й самі по собі хвилі залюбки перекочуються через перепони, завдяки чому навіть розвага з’явилася – сісти на бортик спиною до океану й чекати, поки тебе з усієї сили не кине в басейн.


29. У шторм купатися не можна взагалі, а те що було того дня – усього-то «жовтий» рівень.


30. Та все одно видовище захоплююче.


31.


32. Із Порту-Моніжа фотографій найменше, ну хоча би тому, що на більшу частину часу я таки дорвався поплавати у справжньому океані.


33. Скеля Ilheu Mole з маленьким маяком на горі:


34. Мальовничі будиночки Порту-Моніжа:

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив