Домашні клопоти (ч.3)
stroberynka — 09.08.2010 Як не дивно, але почуваюся в безпеці. Знаю, що мене не зачіплять хоча б тому, що я біла. Та й околиця хороша. Навіть із власним ранковим прибиральником.Хто і коли додумався помалювати цей будинок в рожевий колір, невідомо. Але він єдиний тут такий, помітний, так сказать. Тому де живу запам’ятала з першого разу. Це вам не Теремки якісь, де всі будинки одинакові.
Вдень майже не виходимо із дому. Лише, щоби роздобути чогось попоїсти. Та й те забираємо із собою. Дивує як їм вдається практично все пакувати у пластик, навіть супи і чаї з льодом.
Вечорами вибираємося в облюбовані іноземцями паби в центрі міста, де маже ніхто не звертає на нас уваги. Також це хороший спосіб, щоби знайомитися із іншими білими людьми.
Сьогодні поїхали купити фарбу для моєї кімнати: розмалюю стіни пурпуровими, а меблі - жовтими квітами. Хлопці постійно зі шкіри лізуть, щоби я почувалася в цьому домі комфортно. Слідують принципам "The Community".
Тамаш вважає себе художником, хоча й не признаним. Наразі індонезійці купили лише дві його картини, та й ті, швидше за все, бо написані "білим містером". Але для оформлення стін, як на мене, чудовий варіант.
Вітальня може й привітна, але мене там щоразу кусають мікроскопічні, майже прозорі мурашки. Тут стеля не суцільна, а впирається в природню кам"яну стіну. Так що всякі тварючки мають всі шанси потрапити всередину, через навіщось залишений метровий проліт.
Ходимо всі тут, як сонні мухи. В мене причина - низький тиск і зміна в часі. В решти, так виглядає, - це нормальний стан. І так, аж поки не спадають сутінки. Темніє незвично швидко. О 17:30 вже вечір. Хочу навчитися прокидатися раніше, щоби заставати більше світлового дня.
А взагалі, щось недобре твориться із кліматом. Сухий сезон, а в нас щодня зливи. Місцеві кажуть, що це перший рік так і багатозначно закочують очі, вимовляючи страшне словосполучення "глобальне потепління"
з.і. Сорі за появляння-зникання, але жж-кат - також клопіт.
|
</> |