Булі-гантерс

stroberynka — 19.08.2010 Більшість із моїх знайомих хлопців із Європи, Америки чи Австралії, що якийсь час пожили в Індонезії, кажуть, що вважають місцевих дівчат надзвичайно сексуальними. Багато із них мріє хоча раз таку дівчину "попробувати", приїжджаючи сюди на відпочинок. Інші, поживши якись час, обов"язковим атрибутом вважають стосунки із місцевою, а одиниці навіть одружуються.

Для багатьох індонезійських дівчат є справою ґонору хоча б раз в житті закадрити білого чоловіка. Що довше вона його втримує, то більш досвідченою вважається. Бажано втримувати так довго, щоби вибратися із своєї країни і отримати якесь інше громадянство. Такі дівчатка в своїй більшості володіють хорошою англійською, десь навчаються, намагаються орієнтуватися в музичних напрямках і голівудських новинках - треба ж про щось із тими білими чоловіками розмовляти.

Білих тут називають "булі" - колись зневажлива назва колонізаторів-голандців, яка згодом стала словом для позначення усіх іноземців. Дівчат же, які спеціалізуються на білих чоловіках - "булі-гантерс". Хоча, як на мене, вони бідолашні не завжди здогадуються, хто насправді є мисливцем, а хто його жертвою.



В цій культурі кольору шкіри надають чи не найбільше значення після релігії. Що біліша в людини шкіра, то більш аристократична у неї кров. Типу голубизна просвічується. Тому дівчатка, набиваючи собі ціну на ринку наречених, вимащують обличчя світлим тональним кремом, пудрують його на біло, при цьому забуваючи, що є ще руки, шия, ноги, які обов"язково їх "видадуть".


Білих жінок такі дівчата вважають еталоном (-нами) краси і прикладом для наслідування. Вдається це їм вбільшості випадків незграбно і кічово. А всього, що пов"язане із їх культурою, вони намагаються спекатися, як чогось архаїчного і навіть постидного.


Окремі красуні, як і в Україні, не маючи природнього смаку в новій "культурі", скочуються до найдешевших прийомів зваблення білих чоловіків - виставляння якнайбільше тіла на показ, татуювання, пірсінгів, пива і гидкого місцевого шмурдяку, який дуже швидко дає в голову, голосного, нехарактерного для місцевих жінок сміху і брудних жартів.


В цих дівчат кругова порука, бо кожна знає, що лише завдякі інформації, де буде наступна вечірка в білих людей, і знайомствам із іншими любительками білих чоловіків, залежить успіх їхнього полювання. Водночас кожна усвідомлює, що раз ставши на "шлях війни", мусить ним йти, бо назад дороги немає - індонезійські чоловіки й так не поспішають одружуватися із нецнотливими, а про шлюб із такмим, що спали із білими, взагалі мови не може бути.


Еліс 25 років. Останні п"ять з них вона зустрічається лише з білими. Легенда серед дівчаток-мисливців. Спочатку Австралієць, який навіть до себе запрошував, але одружитися так і не запропонував. Потім бельгієць, який приїжджав-приїжджав, але в кіцевому результаті почав їздити на секс-канікули на Філіпіни. Ну і зараз Тамаш, наш угорець. Живе з ним уже півтора року, не працює, нічого свого не має. Освіти ніякої, досвіду, крім полювання на білих, - також. Надіється, що Тамаш таки одружиться, бо вже вік, та й полювати втомилася, призналася мені пошепки дівчина. "Бідолаха",  - думаю я.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив