Без названия

pechalka_jalka — 13.09.2022

Уф, слава богу ця феєрія закінчилась. Тріп-повернення був веселим до сліз.

Кордон пройшли за півтори години, ніякого шмону, як на словацькому кордоні при в'їзді. У нас же звична і мила анархія)). На митниці ніхто і носа не сунув в автобус, а може я малєнькая лашадка і стою дохуяшки дєнєг?

Заїхали в Ужгород, питаю, як тут нащьот попісять? А нема, по талонах, чекайте Мукачева. 40 хвилин очікування, сповнених надії й млосних відчуттів). А на заправці у Мукачевому всі ватерклозети закриті. Чого? А того що ми вам тут не нанімалися ночами унітази мити, енергійно відповіла працівниця. Нарід безмолствуєт. А я красивою, хоч і дещо танцюючою ходою, пхну до водія - типу, альо, шо дєлать?

- Ждіть Стрия.

- Коли Стрий?

- За дві години.

Йосип твій дід! мОчі, кажу, нема. А там, де інший наголос, я в профіциті, давайте шось рішать, бо ніжною дупкою в мокрі кущі не комільфо.

Водій змилувався і відкрив нужденним автобусне тубзо. О, ці чарівні миті, коли всі нашорошили вушка, а я першопроходцем втиснулась у кабінку і зрозуміла, що дати Ніагару на публіці не моє. Я сьогодні трошки не в голосі. Тельбухи заклинило, я похмуро поповзла на своє місце, виглядати Стрий, відчайдушно сподіваючись на більш інтимну обстановку у бажаному місці.

...Менше з тим. Десь третю добу не сплю, уривками по 2-3 години, бо я тріпо-псих, завжди нервую перед поїздками. Намагаюсь спати в автобусі, щоразу прокидаючись - бачу за вікном кладовище. А я ж забобонна, ще й сциклива. Нарешті, Франік, відкриваю очі, стоїмо в заторі, поруч з КАТАФАЛКОМ, блядь! Бордові штори й веселенький напис "Memento Mori" на задньому склі. Ахуєть, кричали гості. Кліпнула - і знову кладовище, воно тут навпроти автовокзалу.

"Щось ти зовсім не рада мені, Батьківщино", - думаю я. Сіро, мряка, дощ. Здоровенний затор. "Тааак, тут я Уклона не дочекаюсь, візьму від бордюра. Деруть, собаки, вдвічі, та обирати нема з чого. Або мокнеш під дощем, або їдеш".

Бордюрники меланхолійно п'ють каву й з інтересом спостерігають піздєц на дорозі.

- Дядьку, поїдем? Скільки на Залізничну?

- Я не поїду, я з парковки у цей потік зрушити не зможу.

От тобі й здрасьте.

Ржу сама з себе, натягую капюшон і пензлюю хєр зна куди. Сподіваюсь знайти менш завантажену дорогу. Даю кругаля, виходжу десь хєр зна де, думаю, викличу у двір будинку. Заходжу у двір дев'ятиетажки - нема заїзду. Брусчаточка, пішохідна зона, закритий двір. Ну, хто б сумнівався. Тягнуся далі з мокрим йобичем і наплічником. Пробка наздоганяє мене вже і тут. Але таксі викликається, молодий хлопець каже - мені тут ще замовлення тре закинуть, стрибайте, поїдемо разом, спочатку доставка, потім вас повезу. В машині смердить так, що в мене вилазять очі. Міцним таким чоловічим потом двотижневої витримки. Зате я вже можу не хвилюватись, що після 20 годин в автобусі пахну не бузковим цвітом, а котіками.

Пробка розповзається на весь берег Пасічної, петляємо якимись хамирями, де теж тісно стоять автомобілі. Дорога, що в нормальних умовах займає 10 хвилин, розтягується на півтори години. В надзвичайно ароматизованому місці. Ну а я шо, я терплю. За майже добу поїздки дупа і так джалізовая, яка вже різниця.

Найголовніше - вдома.

Оставить комментарий

Популярные посты:

vespasianus

Вскрытие замка: 3500 или 45000₽? Реальная история

• Ранее
• Архив