Як ми до Італії... part 1.

with_guitar — 14.12.2010                      
       Передслово.  
      «Дорога мой дом и для любви это не место» як співали Чічеріна і Бі-2.
      Дивлячись, для якої любові. Якщо подорожувальної, то якраз місце. і так. у нас з whisper_of  є  халявні квитки  на літак Варшава-Рим і Венеція-Львів. дорогу Львів-Варшава і Рим-Венеція ми доповнюємо автостопом. загалом 8 днів.

       Львів-Варшава. 04.12.2010. 
      

Від кордону близько 420 км. Ми вирішили їхати автостопом. Вперше взимку і в снігову погоду. Одягнулися тепленько, а в рюкзаках був осінній одяг на випадок, якщо ми все-таки потрапимо в Італію. Я не мала дійсного запрошення, яке часом можуть просити прикордонники та прикордонниці, але мала візу. Це було першою перепоною. Другою був власне автостоп. День і ніч – дуже багато часу, щоб дібратися до Варшави. Але сніг на дворі мене трохи лякав. Я згадала дірку під Любліном, яка була  у березні.  І тоді я неабияк змерзла. А тут в Польщу після заморозків. Третьою ж, вибудуваною в моїй голові, перепоною було запізнення на літак. Знаючи себе, це можливо. Так от. Кордон. Мене нічого не запитали. Анічогісінько. Поставили штамп і все. Правда дівчина на митній службі обрила рюкзак. Дуже прискіпливо. Ну хто ще буде провозити контрабанду, як не я? Лізу теж без запитань пропустили. Ми з тієї радості сходили в прикордонний туалет і пішли на вихід до траси.

    Hitchhike. Вийшли, похльопали по краям дороги нашими ногами і стали недалеко. Дістали карти, щоб подивитися можливі шляхи дороги. Сполученням Варшава-Україна я їздила вже 3 рази перед цим і все іншими дорогами. Нам майже відразу зупинилася вантажівка. 
      По дорозі до Варшави їдете?, - питаємо.
      Їду, - каже водій. Польською ми трохи розуміємось, тому говорити з водіями досить легко.
      Дядечко видався хорошим і крутющим. Він вже 15 років їздить у Східну Європу. Так сказати, Європу. Тобто, до нас. І розмовляє тепер супер-мовою-суржиком. Польсько-україно-російський варіант слова «хуйово», зі смачним наголосом на перше «о» просто прєлєсть. Водій возить контрабандні цигарки і розповів найпотаємніші місця його великого металевого друга – вантажівки. Або подруги. Хтозна. Також він везе кілька пачок цигарок по-дорожче для своїх 14 і 16-річних дочок, які вже курять.
     Якщо курять, то хай краще дома, аніж за школою, - каже він, – от тільки дружина проти.
     Хе-хе. Нагадало мою маму, яка мені пачку цигарок подарувала у мої 15. з тієї пачки, до речі, я вперше спробувала курити. Не сподобалося, решту віддала подругам, які ховалися за школою.
     Водій нас пригостив кавою. Я так потребувала кави. Дуже-дуже, і це здійнилося. Ми його нагодували веганськими вушками – такими смачненькими печеньками з цукром. Made in Ukraine. Коли бігали на заправку в туалет, то встигли пофоткати його машинку. От має такий смішний малюночок.  


    Ми з ним їхали і весь час втикали у вікна. Так гарно-гарно. Навкруги все біле, -8 градусів, а ти собі в теплі носом в шибку. І думаєш: «от, курва, скоро треба знову стопити». Ми відрізали все більше кілометрів і вже з’являлося сонечко. Потім швидко потемнішало і нас поглинув туман. Густий, такий густий, що водночас нічорта не видно і так гарно. Ми їхали самотньо і трохи боязко реагували на фари, які виринали попереду. Наш водій сказав, що дуже любить їздити один на дорозі. Коли попереду нікого і ззаду. Або ззаду хтось дуже далеко. І я знову згадала, що теж так хочу. От буде мені 40 рочків. І поїду вантажівкою. Правда, хто мені права водійські дасть? Я з ровером боюся по дорогам (правда, тут вже інша історія про Рим).
       Наша дорога. Біла. Сонячна. Сніжна і туманна.






















 

        Він нас висадив і ми пішли стопити. І стало так холодно-холодно, що аж зуби скреготали. – 15. як прекрасно – аж мінус 15. стоїш десять хвилин, стрибаєш, співаєш, щоб хоч якось не думати скільки тут простоїш. А автівок то не дуже багато. Ще й місце не найпрекрасніше. Тут нам зупинилася доросла пара. Ми з радістю всілися. Вони виявилися приємними людьми, які за своєї молодості подорожували в Білорусь на «малютці» (що таке малютка - для мене  це питання. Якась маленька машина з маленьким двигуном). Питали, де в Україні можна коней купувати. Їхній друг хоче кінний бізнес зробити.
     Вони сказали, що якщо ми нічого не застопимо, щоб ішли до них спати. Так мило.
     Потім ми доїхали 1 чи 2 машинами до передмістя Варшави. Дібралися до Пауліни, яка прихистила нас на ніч, нагодувавши смачнючою вечерею. Я, як дуже сумлінна людина (ха-ха), навіть сіла дописувати есе на філософію, щоб потім вислати своїм однокурсницям і щоб вони його здали, коли я буду десь в Римі, але заснула. Сумно, бо потім я його так і не дописала. Хоча й вбила багато часу перед тим.
      To be continued…

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив