"Вітаю вас, любі мама й тато. Пишу вам із палаючого танку..."

bilozerska — 06.08.2016 Відколи з'явився Інтернет і соцмережі, ця фраза перестала бути анекдотом.
Просто зараз у нас іде бій. Не особливо тяжкий, звичайний, щовечірній бій.
Суть в тому, що ворог, який від нас де на 400, де на 700 метрів, обстрілює наші позиції з усього, що має. Якщо він швидко не отримує гідну отвєтку, він по темряві висувається ближче і стріляє більш прицільно, а може і гіршого лиха наробити.

Можете не сумніватися, отвєтку він отримує. Іноді з двохсотими, але, звичайно, не щодня так щастить.

Зараз у нас коротке затишшя. У мене закладені вуха від кулемета, коли він стріляє біля тебе в приміщенні - це не дуже приємно. Очі трохи сльозяться від задимлення. Пахне порохом і ще чимсь. Стіни свіжопокоцані РПГ і вогами - зараз цього не видно, буде видно завтра. Хлопці випендрюються, хто скаже більш закручену фразу на тему - зараз це тема нічних прицілів. Я відстояла свою чергу біля бійниці і перейшла у приміщення, яке дивиться у нашу сторону. Накинула собі на голову ковдру, щоб не світити мобілкою, і набираю одним пальцем цей текст в інший світ.

Ви думаєте, інший світ - це десь там, за сотні кілометрів? Або хоча б за 20 км? Нічого подібного, інший світ починається через 500 метрів від мене.

Вдень солдати, хутенько і пригинаючись, бо працює ворожий снайпер, а якщо машиною, так і щось серйозніше влупити може - перебігають через дорогу і йдуть в магазин по хліб і молоко. Магазинчик - якраз через 500 метрів. Навколо нього - звичайнісіньке мирне життя. Люди йдуть на роботу, діти в школу. Я звикла все, що бачу, сприймати як даність і нічому не дивуватися, але коли дивлюся очима ніби сторонньої людини - це сюр.
Єдина ознака війни за 500-1000 метрів від передової - жіночка у черзі лає мародерів: "Подруга попросила придивлятися за будинком, замок вже двічі збивали" і т.д.
"С...ки! - лаються добровольці-контрактники. - У тебе зарплата така, що ти не знаєш, на що її витрачати. Ні - тобі треба ще й старі радянські бокали додому відправити. Вам пох, що ви, кілька уродів, мародерите, а думають погано про всіх".

Солдати обговорюють свіжу чутку, що скоро їх нібито мають відправити на полігон. Сильно невдоволені - витрачати час на полігоні ніхто не хоче.

Паралельно в мене розривається телефон - дзвонять із вітаннями. Скидаю, ясна річ. Пробився оце щойно Сергій Бистров - харківський координатор руху ДІЯ. Казав під акомпанемент ворожого і нашого стрілкача: "Да, хороший у тебе день народження" :)

Поки я це писала, стрілкач працювати припинив, вже хвилин вісім працює ворожа арта. Пора трохи поспати, бо, теоретично, за пару годин може бути весело...

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив