Вишиванки і вишиватки

Колись я почув анекдотичну історію про дівчину, котра набила собі на потилиці татуювання у вигляді двох японських ієрогліфів, що повинні були означати "Розум і Краса", а подорослішавши та приїхавши з візитом до китайських партнерів з жахом взнала що то геть не японські, а китайські символи, що у вільному перекладі означають "тупа шльондра"... 
Майже три тисячі долларів коштувало видалити те зображення на шкірі, та на її великий жаль історія набула розголосу і підйобки ще довго її переслідували... А пам'ять так і взагалі лишиться назавжди.

До чого тут вишиванки? До того що люди котрі їх вдягають, не розуміючи змісту тих символів дуже мені нагадують ту розумну красуню...

Звісно ж дуже добре що патріоти намагаються демонструвати любов до своєї землі та спадщини пращурів, але хіба мавп'яче кривляння і бездумне копіювання цьому сприяє? Гірше того, воно замінює справжню цікавість, вивчення, дослідження, розуміння на псевдодуховне поклоніння без глибинного сприйняття та пошани.

Або інший приклад: всім відомий "український" блогер, майстер поливати лайном москалів на їх же мові, з незрозумілих причин уявив себе авторитетним знавцем української історії та традицій і всіх повчає, що вишиванка то святковий одяг, бо кольори для ниток були дуже дорогими і швидко вигорали на сонці, а візерунки на рукавах, комірі та подолі захищали від злих духів, аби ті не проникли через отвори в середину! 
Пиздець . Приїхали...

Це за кого ж треба вважати наших пращурів?!
А як можна настільки не поважати себе, щоб привселюдно нести таку нісенітницю, дуже схожу на маячню?!

По-перше. Якщо жіноча вишиванка то дійсно святковий одяг (але там квіти, пташки, тощо, зовсім не те що ми уявляємо при слові вишиванка), то чоловіча - це натільна сорочка воїна! А сам візерунок - надзвичайно простий і складний водночас код. Стиль нанесення шиття повідомляв якого чоловік роду, кольорова гамма свідчила з якої він місцини, а візерунок розповідав про його звитяги і риси характеру. Підробити цей код чужинцям було дуууже складно, майже неможливо, бо кожне шиття було виключно індивідуальним та особистим. 
Іноді, після запеклого бою, той шифр допомагав визначити власника тіла та з'ясувати куди його відправити аби рідня змогла поховати загиблого. Розумієте?
На свята ж всі чоловіки вдягали найкращі, найтонші, чисто БІЛІ сорочки аби показати що всі вони рівні, всі свої, всі знають один одного в обличчя і ніякий код там був не потрібний, а навіть зайвий.

По-друге в барвниках не було жодного дефіциту, тим більше в червоних та чорних. Бо червоне то кров тварин, а ви пробували коли небудь відіпрати кров що запеклася? Отож бо й воно! І за десять років не вигорить... 
А чорне то магнітний залізняк, якого в таврійських степах хоч греблю гати. Коли я був ще малим він валявся усюди під ногами на моєму рідному криворіжжі. Що вже казати про дійсно старі часи...

По-третє. Наші пращури аж ніяк не були забобонними йолопами здатними вірити у такі нісенітниці, що нечиста сила їм в рукава, за комір та під сраку лізе. Напроти це були сильні, сміливі, практичні люди, котрі обшивали нитками коштовну тканину сорочки (а спробуйте но виткати полотно без ткацького станка!) в місцях що найбільше зношуються від тертя: края рукавів, подол, комір та груди. Жодної містики - чиста практичність.

Покійний Валерій Васильович Лобановський у своїй книзі писав: "Щоб керувати - треба розуміти". 
Це величезна проблема нашого краю, коли покидьки, котрими керують зрадники, дають вказівки неукам, як навчати йолопів...

Хіба ТАК люблять і шанують своє минуле?!
Хіба ТАК треба жити сьогодні?!
ЯКЕ майбутнє можна здобути таким чином?!

Але, не дивлячись ні на що, я вірю в нас братики й сестрички.
Бо яке зерно впало в нашу життєдайну землю, те з нього й виросте.
Не в силах воно змінити свою природу.
І навпаки: скільки тополю не поливай - персиків не вродить...

Таврійському роду нема переводу!
Будьмо