Українізація Кубані / Украинизация Кубани. Частина 2

ukraine_russia — 02.03.2010 Українізація Кубані / Украинизация Кубани. Частина 1

Проти українізації було висунено всі вже давно відомі аргументи, включно до того, що на Кубані немає української мови, а є своя власна «кубанська». На цілий рік питання повисло в повітрі, поки,нарешті, 17 липня 1928 в Краснодарі на нараді комісії ВЦВКі І ЦКК з місцевими партійними та громадськими діячами не було поховано «кубанську мову», здавалося «по першому розряду» (було вказано, що «кубанська говірка в науковому відношенні є чисто українською і навіть в більшій мірі, ніж в місцевостях У.С.С.Р.»)

Професор Кубанського сільгоспїнституту Ленський, наприклад» заявив: «Українізація штучне питання, по-перше, «кубанці не говорять українською мовою, бо вже давнозрусифіковані, по-друге, українізація призведе до регресу культури, українізації не вимагає житгя, по-третє» (ВістіВУЦВК.— 1928, 4 вересня).

Але це були вигадки. Факти свідчили про протилежне:українське населення Північного Кавказу тягнулося до рід-ного слова. Так, учитель Давидівської школи (станицяТаманська) писав до Наркомату освіти УСРР восени 1927року: «Дітвора кожен день прохає — дайте книжечки про-читати — а де ж я її візьму?» (ЦДАВОВУ: Ф. 1. Оп. 7.—Спр. 249,—Арк. І).

Коли жителям високогірного аулу Хошмензіль, пересе-ленцям з Полтавщини, показали кілька старих українських часописів, то «здійнявся цілий переполох. Газети пере-ходили з рук до рук... довелося їх залишити, бо занадто настирливо просили селяни» (Вісті ВУЦВК.— 1928.— 14грудня).

На той час більшість хліборобів уже зрозуміли, що навчати дітей рідною мовою легше, ніж будь-якою іншою.Наприклад, в одній станиці Кубанського округу на загальних зборах разом із радою ухвалили перевестинавчання в школі на рідну, українську мову, а потім знялививіску станичної ради, «затерли написане на російській,написали на український мові, така-то Станрада»(ЦДАВОВУ:Ф. 1.—Оп. 2.—Спр. 3146.—Арк. 18)

.А в Успенському районі Армавірського округу одну з українських шкіл було відкрито навіть за ухвалою сільськоїцерковної ради (Вісті ВУЦВК.— 1929. — 20 березня).

У станиці Новодерев'янківській, використавши бездіяль-ність місцевої влади щодо українізації, як підкреслювалося в крайовій газеті, українізували церкви. Там почали навіть викладати українською мовою закон божий (Червона га-зета.—1931—Ч. 32).

У станиці Ягорлииькій, повідомлялося в пресі, «дуже тепло зустрічали присутні виступи наших харківськихделегатів, особливо тих, що говорили українською мовою. (Вісті ВУЦВК.— 1929.— 4 липня).

І от в листопаді 1927 року в Ростові скликали крайову конференцію за участю представників Наркомату освіти України.В оборону «кубанської» мови виступив доцент Краснодарського педінституту Ф. Чистяков, але підтримки недістав.  Проф. Міртов і доц. Шаля блискуче довели, що мова кубанського населення чисто українська, навіть менше за-смічена чужими словами, ніж мова населення Чернігівської,Харківської та Катеринославської губерній, звідкіль похо-дять кубанці.

Рятуючи ситуацію, Ємельянов запропонував поставити на плебісцит питання: чи треба проводиш українізацію, чині. Але конференція одноголосно відхилила цю пропозицію і визнала необхідним українізувати всі установи, не обмежуючись тільки культурно-освітніми .Зрештою сам Ємельянов, як вже сказано вище, змушений був визнати: «После долгих споров и толков ясно одно: украинский язык один, особого кубанского языка нет. Украинское население не протестует против украинизации, если и школы, и техникумы и стансоветы украинизируются»(Вісті ВУЦВК.— 1928.— 4 вересня).

Ця сама конференція констатувала, з одного боку, сти-хійний потяг населення до українізації, якої воно одностайно вимагало на різних з'їздах, пленумах, конференціях і т. д., а з другого, боротьбу проти неї місцевих партійних організацій і представників влади і зв'язку з цим загостреннянаціональної і соціальної ворожнечі. Нарешті, для обміну досвідом українізації ухвалено налагодити зв'язки з УСРР

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив