Стратегія переписування

petro-gulak — 20.07.2024

У тексті Тамари Гундорової на «Історичній правді» натрапив на цитату з Едварда Саїда, яка сама по собі заперечень не викликає, навпаки, – але я все ж поліз за контекстом у «Культуру й імперіалізм». А там, виявилось, мова, зокрема, про те, як мешканці Карибського басейну переосмислюють, пере-читують і переписують Шекспірову «Бурю».

Я давно думаю про те, чому такі переписування не спрацьовують – причому в усьому діапазоні, від «справжніх історій Ісуса» (знов-таки – в діапазоні від апокрифічних Євангелій до, не знаю, Стругацьких) до слешерських фанфіків за «Шерлоком». І в той же час цілком працюють – ну, скажімо, «Мухи», Ануєва «Антігона», «Розенкранц і Гільденстерн»… Чому?

Щось може вийти, коли переосмислення _принаймні_ не спрощує оригінал, а, наприклад, переносить фабулу в іншу площину (як у Стоппарда чи й Подерв’янського вийшло з «Гамлетом»). «Не так воно все було» – від початку хибна стратегія, бо ми вже знаємо, як воно було: як написано, так і було. Калібана важко зробити невинною жертвою, коли він пишається тим, що хотів зґвалтувати Міранду. Показати ідеологію, яка стоїть за цим сюжетом, – нема нічого простіше, але це буде не переписуванням Шекспіра, а позатекстовим аналізом. «Сон» Шевченка переконливо деконструює петербурзький міф – але він не може спростувати «Мідного Вершника», бо мистецтво не спростовує мистецтво. Інакше воно й не мистецтво, власне.

Я переконаний, що «епістемологічна деколонізація» неможлива (в тому сенсі, що не існує ніякої «західної імперіалістичної науки», замість якої можна поставити власні, автентичні «черти і рези»). Естетична ж деколонізація полягатиме в тому, що нікому й не спаде на думку переписувати «Бурю», змінивши знаки на протилежні, чи робити черговий ремейк «Джейн Ейр» з точки зору mad woman in the attic. Тобто має змінитися система координат, а не вектор.

Оставить комментарий

Популярные посты:

vitellius

Нейросеть для курсовой работы: генерация текста, структура, библиография

• Ранее
• Архив