Про смерть, Європу й стиль водіння

kerbasi — 31.07.2013 Снідав на балконі, миловався залишками ще не забудованої лінії обрію, як раптом погляд впав на багатоповерхівку напроти, де щодня вранці кілька домогосподарок витрушують ковдри, простирадла, килимки, одяг з вікон та з балконів просто у відчинені вікна та балкони сусідів знизу, і в голові промайнула думка: якщо зараз я побачу, що хтось там випадає з вікна і розбивається об асфальт, це ніяк не перерве мого сніданку, не зіпсує споглядання за красотами лінії обрію та не вплине на мій подальший денний графік. Як і не вплинув вигляд загиблого мотоцикліста на Подолі пару тижнів тому, коли я проїжджав там щойно післю випадку - я поїхав, куди мав намір, і добре провів час у цей день-вечір вихідного дня. Єдине, що я ще пару раз за той день згадав, то дивно синій колір шкіри небіжчика, що могло б свідчити про інсульт або розрив аорти. Втім на "автополігоні" наступного дня прочитав, що він зламав шию, то ж це могло бути поясненням. Втім, я не медик, просто маю звичку аналізувати життєві спостереження.

Отже, трагедія на моїх очах - не впливає на мою здатність смакувати кавою. При чому я зовсім не товстошкірий. Всі тести показують високий рівень емпатії, всі знайомі відмічають здатність до співчуття і т.д.

Згадалося, що кілька тижнів тому мав зустріч з колишньою колегою, і саме ми обговорювали, як європейці реагують на наш стиль водіння. Спочатку це просто розриває шаблон, бо вони вважають, що ми надмірно обережні аж до закидів нам невпевненності за кермом. Але деяким наступая прозріння. Саме колега й розповіла про її колишнього керівника, поляка, як він аж вистрибав з сидіння дорогою до аеропорту, мовляв, чого ти тягнешся тут, швидше ж можна, дай мені за кермо сісти... І так тривало щоразу аж допоки їх не обійшов на шаленій швидкості мотоцикл, а через кілька хвилин вони проминуло повз шматки заліза та пластику, калюжі крові на асфальті, розкиданий плямами мозок. Поляк одразу ж почав істерити, хапатися за голову, згадувати матку бозку. І більше за кермо не просився. А колега навіть не пригальмувала, спокійно собі повела авто далі. Там вже зупинилися інші, отож було кому викликати відповідні служби і без неї.

Так само і зі мною було у Дніпропетровську. Їдемо на "об'єкт". За кермом наш інженер, поруч я. Позаду австрієць і чех. І знов тема, як обережно інженер водить авто. Поки не проїхали повз збиту тролейбусом жінку. Ми з інженером тільки обмінялися реплкіками, що як це тролейбус примудрився розчавити пішохода у такому трафіку, а іноземні колеги аж до вечора не могли заспокоїтися. Виявилося, що майже 50-річний чех таке побачив впереше у життя, а австрієць - вдруге, причому перший раз також трапився в Східній Європі. Осбливо розважило нас увчечері в ресторані, коли один з іноземців промовив: "Таки дійсно, тут у вас слід зайвий раз по дзеркалах дивитися".

А нас цьому вчать в автошколах. Дивитися по дзеркалах. Навіть якщо нікого і нічого там не може бути. Навіть коли я повертаю наліво з крайньої лівої смуги, я дивлюся у ліве дзеркало чи не обгоняє мене хтось по зустрічці. Навіть коли я тягнуся у корці у крайньому правому вздовж глухої стінки, я дивлюся у праве дзеркали, чи не протискається скутерист або велосипедист, які вважають, що вони менше півметра товщиною.  В нас не можна просто зайняти ряд і їхати собі, медитуючи. І ретельне слідування правилам не рятує, якщо не задовільнитися формулоя "правий, але мертвий". Я вже не кажу про іншу формулу: "приоритет має той транспортний засіб, в якого вартість найвища. При співмірній вартості транспортних засобів, приоритет та правота при дорожно-транспортній пригоді визначається згідно з вагою водіїв в соціально-державній ієрархії".

Якщо в нашій країні їздеш щодня, то обов'язково натраплятимеш на мертві тіла та калюжі крові, принаймні, кілька разів нарік, якщо не на місяць в декотрих місцях. До цього звикаєш. Напевно, не без прихованих наслідків та впливів на соціальну поведінку. Але таким є наше життя. І таке є місце смерті в нашому житті.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив