про нашу історію кохання

hudozhnytsya — 14.05.2012 Дев"ять років тому ми були на дні народженні в наших друзів у лісових горах. Мало не вбилися, розігнавшись на ровері згори. 
- Перестань пищати, бо я забув, де гальма! - проверещав мені хлопець, з яким я наважился спуститися по крутій ґрунтовій дорозі. Точніше, якого спровокувала на цей вчинок. Коротше, винні були обоє. Дякувати Богу, ніхто не вбився. 
Це те, що я пам"ятаю. А, ще пам"ятаю, що в нього були дуже гарячі руки. Я могла закохатися тільки в такого.
Шість років тому ми шлюбували перед Богом, тоді в маленькому колі рідних і друзів святкували одруження. А ввечері втекли від усіх в маленьку знімну квартирку, яку наші друзі згодом прозвали "андеґраундом". Я прореготала майже весь день. Мені було смішно навіть уночі. У ту пору в мене були, здається, лише дві емоції - сміх і сльози. Ніякої проміжної гами. Проміжна гама - це ж нецікаво, вважала тоді я. 
Подружнє життя подарувало багато несподіванок. Він - люблячий і занадто спокійний, занадто незацікавлений в екстрімі. Я - закохана й надто схожа на оголений електричний провід. Взаємне вишліфовування було нелегким, але дуже цікавим і - здебільшого - приємним.
Я розпружувалася, вчилася усміхатися (а не, даруйте, ржати) і сумувати, не впадаючи в істерику. Він усе більше цікавився мною і яскравим життям, яке можна творити удвох. Тепер, коли минули ці дев"ять років, я усвідомила, як далеко кожному із нас до досконалості. Думаю, він ніколи не перестане хрустіти пальцями. Напевне, я ніколи не навчуся прасувати сорочки. Тепер, коли минули ці шість років, я усвідомла, як сильно він подобається мені. І те, що я собі - коли його очима - теж подобаюся.
Найважливіше: з кожним роком нам усе цікавіше удвох. І я дуже вдячна Богові за всю цю історію.  

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив