Пн. Македонія 4: Маркові Кулі – Манастир – Курбіново - Слівніца

taras_palkov — 28.12.2021

Завдяки оперативності водія таксі Пламена у мене після оглядин монастиря в Трескавці і Зрзе несподівано залишилось ще багато часу. Тому позапланово, не маючи з собою жодних видруків, я вирішив поїхати до ще одного монастиря, що поблизу Маріово. Він розташований в іншому напрямку від Прилепа, ніж монастирі в Тресавці і Зрзе. Але спершу треба було уточнити чи ми з водієм таксі один одного добре зрозуміли: село, в якому розміщувався монастир, так і називалося – Манастир. Через це треба було більше підтверджень, щоб не виникло непорозумінь. Крім того, Пламену потрібно було в обідній час відвідати стоматолога. Тому, щоб не чекати поки він звільниться, я вирішив присвятити час «підкоренню» розташованих поруч з Прилепом скель – т.зв. Маркових куль, які нині віднесені до попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.


Отак виглядають Маркові Кулі з дороги.



Так в самому Прилепі. Фото з вікіпедії.



А це вже біля самого підніжжя.



Я запитав Пламена скільки потрібно часу, щоб піднятись нагору. Так виглядає, що він мене трохи не зрозумів і подумав, що я тільки пофотографую собі скелі біля підніжжя і тим задовольнюся, тому сказав, що півгодини. Ми домовились, що через годину я йому передзвоню.
Вид на Прилеп з підніжжя.



І внизу є чималенькі камені)



Щоб піднятися на вершину скель треба обходити великим півколом спершу з східної сторони, а потім північної. Я спершу спробував скоротити дорогу і підніматися по меншому радіусу, але схили виявилися занадто крутими. І, мало того, що підйом нелегкий, так ще й треба було, враховуючи нашу домовленість з Пламеном, підніматись на вершину в швидкому темпі.





Маркови Кулі це не лише пам’ятка природи, а й середньовічна фортеця. Подібна багато в чому до нашої фортеці Тустань, що поблизу села Урич.



За чотири десятиліття археологічних досліджень було встановлено існування на цьому місці більш раннього античного поселення — Керамії. Від цього поселення залишилось небагато – лише підмурки.



В XIII та XIV ст. тут спорудили фортецю – Маркові Кулі. Кулі, то башти, а Марко – син сербського короля Вукашина Мрнявчевича, який тривалий час провів у фортеці, й вважав її своєю резиденцією.



Історики твердять, що для ефективної оборони фортеці, розташованої на високій горі із крутими скелями, достатньо було 40 підготовлених, тренованих вояків. Але в періоди турецьких набігів у фортеці ховалося населення із навколишніх містечок та сіл, і кількість оборонців значно збільшувалась.



Фортечне поселення Маркові Кулі займало площу 3.6 га, ділилося на акрополь, та основну частину. В акрополі була цитадель та палац королевича.



Після смерті короля Марка в 1395 році фортеця була захоплено Османськими військами. В цей час жителі колишнього селища переселилися в нове село біля підніжжя пагорба. Воно було розділене на кілька кварталів, і в кожному була своя церква. Це нове поселення з XIV століття й отримало назву Варош, воно існує і понині.



На вершині. Звичайно, якби я знав, що буду підніматись на Макрові Кулі, то одяг і взуття взяв би інше)



Вид на Прилеп, який, як бачите, розташований в улоговині.



Час підтискає, але особливо, не розженешся. Треба бути обережним, не скотитися униз. Врешті я біля хат і жену сільськими, можна сказати, вуличками в напрямку центру, щоб присісти в якомусь кафе і через вай-фай (бо я без роумінгу) передзвонити до Пламена. Година саме закінчилася, коли я вийшов на головну дорогу, де була заправка з магазином і кав’ярнею. Кава, вода і морозиво саме те, що потрібно мені в цей час і я дзвоню до Пламена. Поки він їде, я швиденько гортаю пост в ЖЖ шановної nantik7 , щоб з’ясувати, чи правильно ми порозумілися з Пламеном стосовно Манастиря. Ніби все гаразд. От що пише про це місце один із пуівників: «Монастир святого Миколая знаходиться в селі Манастир за 40 км від міста Прилеп, неподалік величного каньйону повноводної річки Црна. Обитель розташована на висоті 690 м над рівнем моря, в мальовничій місцевості, до монастиря можна доїхати асфальтовою дорогою».
Дорога до Марірово, дійсно добра, або кажучи македонською – добрА, Проходить через гори. Людських поселень майже немає. Краєвиди милують око. Єдине, що напружує це те, чи вдасться зробити фото всередині церкви. Пламен каже, що ні - забороняють. Я ж вкотре сподіваюся на удачу, бо і тоді, коли ми їхали у Зрзе Пламен був твердо переконаний, що фото фресок зазнимкувати мені не дозволять.
Хвала Богу, знову мені пощастило. Ми приїхали і на монастирському подвір’ї – ні душі.



Але це ще не все - церква могла бути зачиненою. Та і тут щастить – заходь собі і фотографуй. Пламен, як і в попередніх монастирях, намагається мені допомагати, щоб було швидше. Фотографую спершу з рук, а потім ще трохи на штативі. Останнє займає трохи часу. На жаль, щоб роздивится розписи не через вічко фотоапарати, а безпосередньо вживу й проаналізувати їх не має часу. Хіба вже дома за монітором).



Монастирська церква святого Миколая була побудована в 1095 році, протостратором Олексієм, близьким родичем візантійського правителя Олексія Комніна. А свого нинішнього вигляду базиліки набула в 1266 році.



Більша частина фресок церкви св. Миколая датуються другою половиною XIII століття - часом, коли монастир був оновлений з ініціативи протоігумена Акакія, про що свідчить зображення протоігумена як ктитора. Й це, дійсно, видатні твори мистецтва, які з усіх мною бачених в Пн.Македонії, можна лише порівняти з розписами церкви святого Георгія в Курбіново та святої Софії в Охриді.
Богородиця з ангелами в апсиді.





Причастя Апостолів.















Архангел Михаїл та св. Миколай.



св. Дмитро Солунський.






Фрагмент "Страшного Суду".



На стелі, на блакитному тлі - інші, пізніші розписи.



Ці фрески примітивні, хоч по-своєму теж цікаві.





Щасливий, хоч і втомлений дуже пізно я повернувся додому. На наступний день, якщо їхати, то знову требу було вставати на той же автобус в 6:00. А це вже, навіть для мене, було занадто. Через це вирішив не форсувати події. Навіть подумав, що як не буде сил, то взагалі ніде не поїду, а помедитую собі на озері. Тим більше, що з відкриттям церков і тим більше фотографуванням фресок у запланованих на той день Курбіново та Слівніці, могли виникнути серйозні проблеми. Тому добре відлежався зранку, потім трохи погуляв, в т.ч. до церкви Івана Богослова в Канео, пофотографував фрески у Марії Перлевпти та св. Софії, піднявся до Самулової твердині про що вже раніше описував в ЖЖ, і таким чином трохи відпочив). Наступний автобус до потрібного мені Рісена відправлявся в 13: 15. Година в дорозі, а повертатися треба було десь за 2 години. Точно вже не пам’ятаю.
Саме містечко Рісен маленьке, тому зайняло трохи часу щоб знайти у ньому таксі. Таксист виявився прямою протилежністю Пламена – флегматичного характеру, але, як виявилось нічим не гірший за першого. Поки ми їхали в Курбіново і Слівніцу мій водій кудись подзвонив, розізнав усі деталі і коли ми приїхали у ці населені пункти, то нас, можна сказати, уже чекали з ключами від потрібних церков.



Курбіново, розташоване на схилах гори Баба, за 14 км від міста Рісена. Тут мене цікавила церква св. Георгія, що належить до визначних пам'яток світової культурної спадщини завдяки фресковому розпису XII століття.



На жаль церква уся в риштування, як зовні так і всередині. Щоб щось всередині сфотографувати треба лазити по тих риштуваннях і роздивлятися те, що не закрите ремонтом. І ремонт цей, як сказали, буде тривати ще шість років. Крім того, що незручно лазити тут ще й дуже темно. Довелось підсвічувати телефоном. Мій водій мені теж тут добряче допомагає.



Наш супроводжуючий – голова сільської гміни, не дав дозвіл на фотографування, але й особливо не заперечував. Після кількох кадрів, я зрозумів, що нічого путнього в такій темній церкві, я не сфотографую. Тому розклав штатив. Але фотографувати доводиться на дуже довгій витримці, зону фокусування кадру тяжко визначати, сам штатив нелегко розкласти на тих риштуваннях і він рухається…Коротше кажучи, фотографування займає багато часу, але якась частина знімків все ж вдалася.




Голова сільської громади, якого не було в храмі, заходить і бачить, що ми тут зовсім з тими фото «обнагліли». Трохи скривився, згадав про «пермессо», але, принаймні, не дуже обурювався. Запевняю його як можу і це, дійсно правда, що ці фото тільки для аматорського вжитку.
"Воскресіння Лазаря".



Монастирська церква була побудована й розписана в 1191 на фундаменті старого храму IX століття. Про дату спорудження церкви свідчить напис над вівтарем, зроблений за правління візантійського імператора Ісаака II Ангела.
"Преображення Господнє"



Фрески монастиря святого Георгія відрізняються незвичайною психологічною достовірністю зображення емоцій в сюжетних композиціях Мені, як не дивно, розпис ці чимось навіть нагадали живопис Ель Греко. Потім читаючи інші пости переконався, що в цьому порівнянні я не є єдиним. Інтер'єр храму прикрашений фресками згори до низу і візуально розділений на три-п'ять регістрів.
"Зішестя в Ад".



Імовірно, за розписи храму відповідали як мінімум три художники, але їхня особистість залишається невідомою. Проте різниця у їхній майстерності досить помітна. Найталановитіший зображував ікони Христа і Георгія Побідоносця. Як вказує Православна енциклопедія: «Для нього характерні площинні ритмічні композиції, витягнуті пропорції фігур, які при цьому не позбавлені рельєфу, місцями (особливо в області ликів) сильно підкресленого. Фізіогномічний тип незвичайний - з близько посадженими очима, високими вилицями, великим носом з широкими ніздрями.
"Різдво Христове".



Рухи фігур поривчасті, шати майже завжди відрізняються динамічністю: надмірні складки вибагливо звиваються на спині, подоли хвилюються, далеко убік відлітають шлейфи».





Конха апсиди обрамлена орнаментами та написом, у центрі зображена Марію на троні з немовлям Христом на колінах в оточенні Михаїла та Гавриїла.



Знаменитй кірбінівський англе. який навіть на маккедонські купюри потрапив)



Нижче вісім отців церкви йдуть до новонародженого Христа, який лежить на вівтарі для своєї ритуальної жертви. Це зображення показано тут уперше у візантійському мистецтві і, отже, робить величезний внесок у розвиток різноманітності сцен. Ця тема виникла через те, що з другої половини XI століття в Константинополі обговорювалася євхаристійна жертва і ця сцена зображувалася багато разів аж до середньовіччя.



З обох боків конхи – композиція «Благовіщення».



Над конхою в щипцевій зоні композиція «Вознесення», в якій незвичайно зображена мандорла Ісуса Христа: центральна синя частина мандорли поцяткована білим малюнком, що набуває вигляду хвиль, риб, людських профілів, фантастичного лева зі зміїною головою на хвості. Можливо, так автор розпису намагався передати згадку про «живу воду» у читанні з прор. Захарія на великій вечорі Вознесіння (Зах 14. 8-11).
У щипці зап. стіни - композиція, що фрагментарно збереглася, «Зіслання Св. Духа на апостолів». Нижче - Старий деньми з ангелами, херувимами, серафимами, що поклоняються йому.







Фрески церкви демонструють обумовлену богословськими дискусіями свого часу тенденцію до зіставлення іконографічних типів, в яких брало більше виділена людська або Божественна природа Спасителя. Однак композиції, де Ісус Христос постає в оточенні мандорли («Піднесення», «Старий денмі», «Успіння», «Преображення», «Зіслання в пекло»; у «Вході в Єрусалим» силует пагорба візуально уподібнюється мандорлі), а також незвично великі розміри зображень висувають першому плані тему Божественної слави Спасителя.



Особливо гострою експресією відрізняються фрески в зап. напр. композиція «Успіння», де майстер вдається до сильних спотворень особистої та тілесної пластики та акцентує на деформації контрастною світлотінню.









Неподалік від Курбіново розташована Слівніца на висоті 1200 м над рівнем моря. Десь за 3 км від села в густому листяному лісі на крутій і глибоко вирізаній долині на західному схилі гори Баба, високо над східним берегом озера Преспи розташований монастирський комплекс на честь Різдва Пресвятої Богородиці.



Монастир був заснований у 1607 році, його будівництво й фрески як зовні, так і всередині датуються XVII ст . Відразу скажу, що фрески ці значно простіші ті, що в Курбіново. Тому в мене такого запалу до фотографування, як в Курбіново, вже не було.



Архангел Михаїл  завжди на варті). І шабля на початку 17 ст. у війську була більш відома ніж меч.



До того ж я тут припустився тактичної помилки. Поспішаючи в Курбіново я не зняв фотоапарат з штативу, закинув цю конструкцію в машину, а тому згодом фотографував тільки із штатива. Відтак найцікавішу фреску храму, де Петро потопає під час бурі на Генісаретському озері я хоча й бачив, але врешті, на жаль, в часовому цейтноті, забув сфотографувати. Тому дивимося те, що є.



Зрада Юди, де апостол-зрадник отримує свої 30 срібняків, потім вішається й врешті хробаки поїдають тіло Юди.



В наві переплітаються сцени кількох циклів: Великі Христові свята, Страждання, Притчі та  Акафісту Богородиці.






Фотографуючи (вже тепер не знаю чи на добре) найбільше приділив уваги розписам стелі, де були рінні зображення Христа й Богородиці в різних мандорлах.








Богородиця в консі апсиди.



Місцеве населення вірить, що монастир охороняють та оберігають надприродні сили. Підтвердженням цього став випадок, коли в роки Першої світової війни в самий вівтар монастирської церкви, пошкодивши стелю, впала бомба, але так і не вибухнула. Отвір, пробитий бомбою, був залишений незабутим на згадку
про цю подію.



За свідченнями десятків людей, Богородиця кілька разів об’являлася навколо монастирського комплексу. Перші свідчення з’являються з часів Першої світової війни , а останнє зафіксовано у 2006 році
Також у монастирі є цілюща вода.



Фресковий розпис існує і на зовнішній стороні церкви, особливо в притворі західної частини храму, який був розписаний у 1612 році.



Дорогою ще сфотографував Преспанське озеро. Лише здалеку. Хоч спочатку ми з водієм домовлялися, що під’їдемо до узбережжя, хоча б на 5 хв., але…



Приїхали ми автобусну станцію вчасно, та за іронію долі, автобус спізнився і я прочекав на нього десь приблизно хвилин з 40))). Це був останній день мій день в поїздці і гріх нарікати - побачив я в Пн. Македонії чимало. Хоч з того, що планував, не все).
Дякую усім, хто читав і вітаю з прийдешніми святами!

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив