Пн. Македонія 3: Прогулянка охридським озером – Варош – Трескавець – Зрзе

taras_palkov — 17.12.2021

Минулий свій пост про подорож Пн. Македонією я закінчив на тому, що мій екскурсійний човник відчалив від порту Охрида в напрямку монастиря св. Наума. На відвідини монастиря було відведено 3 год часу, щоб можна було там відпочити й покупатись.


Монастир розташований приблизно на відстані 30 км від Охрида й за 5 км перед албанським кордоном.
Вода у озері, якщо фотогравувати навпроти сонця, зовсім бірюзова.



По дорозі трапляються санаторії й бази відпочинику. Мабуть, ще з колишньої СФРЮ.



Звично човник  зупиняється ще біля Градіште - доісторичного поселення на воді, що існувало тут раніше й яке тепер відтворили археологи. Градіште розташоване за 20 метрів від берега, й представляє собою кілька десятків хатів-мазанок з прутів та глини, що стоять на 4-6-метрових палях.



На жаль, поїхав я на екскурсію в понеділок - у єдиний вихідний для музею день. Так що зупинки човник тут не робив. Лише пофотографували з води.



Мальовничі прибережні скелі.



Рибацькі поселення.



Тепер більше перетворені на місця для відпочинку.



 Інші монастирі, а також вілли з власними пляжами.



Багатьом подобається сидіти саме на носу човника.



А от вже в далині видно і монастир св. Наума, що побудований на високій скелі над водою.



Спорудження цього монастиря пов’язане з іменем Святого Наума - одного з найшанованіших святих у Пн.Македонії. Преподобний Наум Охридський Чудтоворець (830-910) – середньовічний вчений, письменник, учитель і один із основоположників слов’янської писемності, учень рівноапостольних Кирила і Методія, що трудився разом з Климентом Охридським. При житті і після смерті святого Наума відбулось безліч чудес, що пов’язані з його іменем і святитель по сей день є глибоко шанованим серед православних християн.



Територія монастиря перед головним входом прекрасно упорядкована: це окремий невеликий парк з лавочками, альтанками і невеликими фонтанами. Є тут навіть павичі. Фланері о-Коннор, напевно, дуже би тут сподобалось)



Монахів тільки немає. Ну не те щоб зовсім. Один все ; таки є. Але, з того в цілому, що в Пн. Македонії, доводилось бачити щодо духовного життя, то так виглядає, що скоро і одного важко буде зайти. Хоч македонці на позір люди побожні, заходячи в церкву хрестяться, цілують ікони. Деякі при цьому не знімають шапок... Мене в цих випадках, хай Бог простить, аж передьоргує. Зробив одному хлопчику зауваження, коли він хрестився у бейсболці, то він чемний зняв шапку, перехрестився і потім її знову тут же начепив…



На місці нинішнього храму церква уперше була збудована в 900 р. святим Наумом Охридським, якого після смерті в 910 р. було у ній же і поховано. Храм первісно мав в плані форму трилисника. На його фундаменті була збудована нинішня церква, яка поступово добудовувалась і розширялась. Остання суттєва зміна відноситься до 1799 р., коли всередині церкви була збудована усипальниця святого Наума. На фото усипальниця знаходиться з південної сторони храму.



Щоб зайти всередину церкви треба купити квиток…. А от колись тут були інші порядки. Так до 1941 р. у монастирі щодня випікали по два хліба. Перед брамою монастиря завжди сидів один із ченців і кожному, хто проходив повз, давав хліб. Тоді той, хто візьме хліб, давав по одному кусочку родині, а також людям, яких зустрічав. Також, коли ігумен послав ченців збирати пожертви на монастир, він дав їм ще цих хлібів, які вони роздавали голодним людям.



Весь простір храму покритий розписами. Розпис склепіння куполу нави.



Настінний розпис, за винятком деяких фрагментів, відноситься до 16-17 ст., був виконаний ізографом Трпо з міста Корча (теперішня Албанія). в період між 1800 і 1806 роками.
Розпис склепіння куполу притвору.



Ілля на колісниці.



Балканські святі.Точно не скажу які, але шукайте  в цьому переліку: Климент Охридський, Іоанн Македонський, Йосиф Солунський, Кирил (Костянтин) і Методій, Наум Охридський, Горазд, Савва, Ангеларій, Костянтин, Іоанн Рильський



В притворі, де розташована усипальниця святого Наума, над місцем його поховання знаходиться фреска, що відтворює епізод кончини святого. На ній зображено просвятителів словян Кирила і Методія, їх учнів – Климента, Горазда, Ангеларія і Саву.



3 липня обитель відзначає храмове свято. Я ж приїхав сюди на день пізніше. А от на Україні День Наума відзначають 14 грудня. Наума вважали покровителем знань і доброчинства. З цим днем пов'язано багато прислів'їв та приказок:
• «Наум наставляє на ум»;
• «Батечко Наум, виведи синка на ум»;
• «Прийшов Наум, пора братись за ум».

Саме місце проховання св. Наума Охридського



Розпис стелі каплиці.



Успення Пресвятої Богородиці.



Варто відзначити іконостас церкви - тонке різьблення по дереву з безліччю вбудованих ікон і позолотою. Іконостас було виконано у 1711 році невідомими майстрами.



У 1985 році з монастиря було викрадено 13 ікон, написаних ієромонахом Костянтином у 1711 році . Це найбільша крадіжка ікон в новітній історії Македонії, і ікони ці так до сих пір і не знайшли.
Царські врата.



Вид з монастирської тераси на пристань і наш човник.



Біля підніжжя пагорба, вздовж берега Охридського озера знаходиться зона відпочинку. Справа в тому, що монастир св.Наума розташований у тому місці, де чисті джерела Чорного Дрима (іноді їх теж називають Свєти Наум) живлять Охридське озеро. Джерела витікають з-під гори Галічица та утворюють невелике озеро з двома острівцями. Це заповідний, райський куточок, де гніздяться качки, живуть водяні черепахи і багато плавають рибки. По озерцю можна поплавати на човні, не моторному, тільки на веслах. Заради справедливості треба сказати, що неподалік монастиря виявився неважним.



Поруч прокладені піші паломницькі багатокілометрові маршрути через ліс і гори. Кому що до вподоби)



А гори в багатьох місцях і починаючи відразу від берега доволі високі.



Зворотньою дорогою  я вже не фотографував. Погода почала псуватися і я спустився у нижнє закрите приміщення з баром. Добряче вітрило,човник розхитувало і то так, що в один момент чимало пляшок і склянок з бару попадали на підлогу і порозбивалися… Пасажири переглядалися між собою, дехто з них нервово посміхався. Ще за якийсь час з відкритої тераси спустився один турист-поляк (а поляків в Охриді з туристів найбільше, хоч українці, правда, теж трапляються), що їхав у цій екскурсії з двома дітьми, зняв два рятувальних кола, припнятих до стовпців і знову піднявся наверх. Після хвилинної паузи, яка супроводжувалася ще більшими перегляданнями і нервовим сміхом, інший чоловік встав, зняв ще два рятувальних кола – для себе і дружини. За мить до нього долучилися решта і розібрали всі наявні рятувальні засоби. На усіх, звичайно, бракло. А тим часом вітер все сильнішав і сильнішав, корабель розхитувало так, що здавалося, от ще мить і він одним бортом зачерпне води і перевернеться. Згодом згори спустився ще один пасажир і сказав, що на горі усі полягали на підлогу, щоб не випасти за борт. Зрозуміло, що ніхто з нас цього перевіряти не став... Попри негоду, ми, все ж, слава Богу, щасливо прибули до Охриду. І я відправився у своє помешкання трохи відпочити. Не так фізично, як морально…

А на другий ні світ, ні зоря в 4:30 підйом, бо в 6:00 мій автобус відправляється в Прилеп, а до автобусної станції йти чимало. Чому так рано? Тому що автобуси в Пн.Македонії ходять зовсім рідко, хоч сама автобусна станція в Охриді і автобусний парк в дуже пристойному стані. Значно кращі ніж в Албанії.
В Прилепі ж мене більше цікавив не сам Прилеп (колише турецьке місто), а його пригород Варош, що розміщується біля схилу гори, т.зв. Маркових куль. Раніше тут існувало середньовічне слов’янське поселення й донині від нього збереглось чимало цікавих церков. На жаль, більшість із них зачинена. І притому деякі зачинені не тільки всередині, але навіть зовні. Тому фотографую або через огорожу, як церкву св. Дмитра,



Або й взагалі не фотографую бо вид через паркан не вартий знимкування, як, наприклад, церкву св. Миколая.

Відомий прилепсьский монастир Архангела Михаїла, що розміщується безпосередньо на схилі гори, звичайно, не зачинений, але фотографувати розписи всередині не дозволяють. Невелика втрати – розписи збереглись фрагментарно й, як не мене, не дуже цікаві.



Єдина церква тут, де можна фотографувати всередині й без заборон – це напівзруйноваий храм Атанасія Великого (XV ст.).



Колони всередині церкви з мармуру.



В Прилепі на автостанції я відразу узяв таксі, бо мене цікавив не лише Варош (до якого в принципі можна були прийти й пішки), але також розташовані не так далеко від Прилепу монастирі Трескаваць і Зрзе. І от нарешті в цій поїздці мені з таксистом дуже пощастило. Мало того, що усі переміщення з ним мені обійшлися у зовсім невелику суму (значно меншу за аналогічні поїздки по Албанії і Чорногорії), то до того ж водій, ім’я якого був Пламен, виявився на рідкість розторопним. Єдиний мінус, який цілком можна було зрозуміти, такист їхав швидко і разом з тим надійно, місцевості усі добре знав без додаткових консультацій, але також хотів, щоб і його клієнт не витрачав багато часу на оглядини. Тому деколи мені навіть доводилось бігати. Не звик я підводити добрих людей).



Монастир Успіння Пресвятої Богородиці в Трескавці знаходиться в скелях під горою Златоврв (Золотоверх), на висоті 1280 м над рівнем моря.



У місцевості, де розташований монастир, під час грози в скелі часто вдаряють блискавки, звідси назва цього місця – Трескавець.



Відносно недавно сюди проклали чудову асфальтову дорогу, якої раніше не було - туристам доводилося ходити сюди кілька кілометрів пішки горами.



Монастир Трескавець за час свого існування неодноразово страждав від пожеж, що завдавали значної шкоди житловим будинкам обителі: перша сильна пожежа сталася у 1867 році, друга – у 1990 році, третя, коли монастирські житлові будівлі були повністю зруйновані вогнем – у 2010 р. До сих пір церква в риштуваннях, хоч монастирський келії (конак) вже відновлені.



Фото церкви з вікіпедії. Звичайно, зроблене до 2010 р.



Імовірно, Тресковець був заснований наприкінці XIII або на початку XIV ст. У написі над західною брамою згадується імператор Михайло IX Палеолог. У тому ж 14 столітті обитель була перебудована сербськими королями Стефаном Мілутіним та Стефаном Душаном а у середині 16 - Кнезом Димитрієм Пепічем з Кратово.
Монахи в Пн. Македонії, як динозаври. Тому треба їх фотографувати, поки не вимерли)))



Монастир починаючи з 14 ст. був один з найбагатших обителей в цих краях. через двісті років він став однією з найбагатших обителів цих країв і знаменитими на усю Сербію скрипторієм. Ось що пише про монастир в Трескавці conlaich : «При царе Душане Трескавец расширили и перестроили - нынешний вид монастырский храм приобрел, как я понял, именно тогда. После турецкого завоевания слава монастыря сыграла насельникам на руку: авторитетную обитель турки трогать не стали - и даже, напротив, освободили монахов от налогов. Трескавец остался оазисом христианской книжной культуры в этих краях.
Правда, что не сделали турки, учинили свои же. В монастыре сотрудники рассказали довольно жуткую историю, связанную с именем Марии Бранкович. Мария - женщина чрезвычайно известная и почитаемая в Македонии и не только, представительница сербской владетельной фамилии, согласившаяся пойти в гарем султана Мурада в обмен на освобождение от податей христиан ее родных мест; помнят ее и за покровительство многочисленным оказавшимся на османской территории монастырям. Однако здесь "Мару-хатун" помнят совсем иначе: говорят, когда Мария прибыла сюда в паломничество, игумен Трескавца отказался дать султанше причастие. Обиду та не стерпела: по приказу Марии монастырь был разорен, а все насельники, кроме самого игумна, убиты».
Фото монастиря з вікіпедії. Скелі навколо монастиря побдібні до наших, що в Уричі.



Розпис церкви належить до кількох періодів. Найдавніші фрески, відносяться до 14 ст.



У центральній частині північно-західного бані знаходиться зображення Христа Вседержителя – небесного Царя на троні, з Євангелієм в отченні небесне воїнства: херувимів, серафимів, архангелів і ангелів.
Почорніння фресок в храмі є, як на мене: 1) наслідокм потемніння кіноварі ( от як, наприклад темний лик Христа); 2) наслідками пожежі.



Богородиця з Дитятком на троні в консі апсиди.



Під Нею - Причастя апостолів і Отці церкви.



Над Нею - Ветхий Деньми.Також оточений різними ангельскими силами.



Далі на стелі, на захід від Ветхого Деньми - сцена Вознесіння.



На стінах зображення Страстей Христових.



Характерний тільки для території Балкан сюжет - Христос сам на драбині піднімається до Хреста, щоб Його там розіп'яли.
.


Нижче  в регістрі - святі воїни. Притому всупереч традиції, святий Георгій та святий Димитрій намальовані не у військовому одязі, а в розкішному одязі аристократів з з пишними головними уборами , що означає їхню приналежність до обраних Небесного Царства.



На жаль, частина церкви була в риштуваннях тому не всі фрески мені вдалося сфотографувати.









В притворі церкви розписи значно пізніші з середини 19 ст. і дуже мені нагадували аналогічні того періоду з Болгарії.
Розписи купола притвора.



Справді в цей час, як я з’ясував пізніше, монастир належав болгарським ченцям. Були тут і якісь російські ченці. Ось що з цього приводу пише сербська вікіпедія: «Від 1885 до 1895 року , російські ченці, які залишилися там, разом з болгарами завдали великої шкоди сербській історичній спадщині монастиря. Крім розтягування старих сербських грамот і документів, вони розписали майже всі фрески, в тому числі і фундаторську».
Можливо (ІМХО) це фундаторська фреска  із зображенням сербського короля Душана Немані.



Новозавітня Трійця.



Фрески ці відтворюють особливий спів, складений святим Іоанном Дамаскін на честь Богоматері, що використовується як в літургії Василя Великого (замість піснеспіви «Достойно є» в літургії Іоанна Златоуста): «Тобою радується…»



«Тобою радується, Благодатна, всякая твар, ангельський собор і людський рід, освячений храме і раю словесний, дівства похвало. Від Тебе Бог воплотився, і Дитям став, Предвічний Бог наш. Бо лоно Твоє Престолом учинив і утробу Твою просторнішою небес сотворив. Тобою, Благодатна, радується всякая твар. Слава Тобі».



Тому тут  зображені всі чини святості: праотці, пророки, апостоли, святителі, мученики, мучениці і так далі — відповідно до тексту таємницею ходатайственної молитви, яку виголошує в вівтарі священик, у той час як хор виконує спів. .





Не знаю таких іконографічних прикладів в українському мистецтві, не так добре відомі мені болгарські розписи й ікони, а от ікони «Тобою радується…» в російському живописі точно є.



Олянувши Трескаваць їдемо в тому ж напрямку до монастиря святого Преображення, що розташований на околицях села Зрзе за 34 км на північний захід від Прилепа, на висоті 1000 м над рівнем моря, біля підніжжя гірського масиву Даутиця.
Безпосередньо до обителі необхідно дійти пішки: стоянка для автомобілів передбачена на відстані 200 м від монастиря.



Під самою обителлю, що споруджена на вапняковій скелі, знаходиться чернечий скит і численні, десь приблизно з тридцять, келій пустельників, що вирізьблені у прямовисних скелях. Угорі над скитами знаходиться церква Святого Преображення.



Також з північного боку території монастиря археологами було виявлено ранньохристиянську базиліку (V століття), кілька поховань та залишки стародавньої дороги.
Найімовірніше, монастир Зрзе був заснований у XIV столітті, у роки правління сербського царя Душана, ченцем на ім'я Герман. Про це, як і про подальшу долю монастиря за часів турецького панування, оповідає напис над південним входом із зовнішнього боку монастирської церкви.
"Преображення Господнє" в арці на зовнішній стіні над входом до храму. XIV ст.



Храм на честь Святого Преображення є однонавовою церквою з напівкруглим склепінням і напівкруглою внутрішньою апсидою.
Зовнішні фрески західного фасаду.



Фрески фасаду умовно можна рощділити на три частини.



В центрі сцена Страшного Суду з Престол Уготованим, Тріумфучою Церквою, алебез грішників і Пекла. Сучаним людям таке би сподобалось))). Для порівння подібна західна фреска із італьійського міста Бріндізі - https://taras-palkov.livejournal.com/17399.html Теж 14 ст.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив