Первую пятерку партии Кличко украсила создательница русофобских бандеровских порнороманов

varjag_2007 — 01.08.2012

Номеров вторым после самого Виталия Кличко стала создательница бандеровских порнороманов, сестра печально известного куратора убитого в Одессе украаинского "Хорста Весселя" Максима Чайки генерала Анатолия Матиоса, Мария Матиос.

Ее порнороман "Солодка Даруся" назван "Найкращою книгою останнього 15-річчя, яка вплинула на український світ".

«...І знову зганяли село до сільради... Під чорною стіною... сиділо... двоє мерців: молоденький хлопець і зовсім юна дівчина, можна сказати, майже дівчинка... Геть зовсім голі, як мама на світ родила... У дівчини між широко розкинутими ногами, так що було видно велику родиму пляму на внутрішній стороні стегна, стирчала соснова шишка, прикриваючи руде волоссячко її срамоти. Замість грудей чорніли дві глибокі діри із запеклою кров'ю. Одне око у дівчини було вибите і також зяяло моторошно виколупаною дірою....

— Ну, що? — запитав Дідушенко, кинувши цигарку на трупи: — Впізнали, що за блядь носила їсти цьому бандері?...Але мені тепер байдуже, хто ця лярва. Любов до гроба! — засміявся крізь зуби і сплюнув. —...Так буде з усіма, хто наважиться чинити опір чи перечити радянській владі....Іще не знайшовся такий, що обдурив би радянську владу, йоб вашу мать».

"Двобій між чужим, неприродним, неморальним, — тим, що намагалося вкоренитися тут після великої війни, й тим, що рятувало свій прадавній уклад та звичаї, свою натуру й маєток, сягав, здавалося, апогею. Смерть і вигнання зависли над горами, як отой новий прапор над сільрадою, ніби зумисне вимащений у кривавий колір людського мозолю... Зло чинилося наліво й направо, незагнуздане зло людини супроти людини. Воно було страшніше, ніж зло звірини супроти звірини".

"ї молоді братове без вагання склали свої буйні голови, а червона гадина розлазиться в усі шпари — й ніхто не може її спинити".

А вот диалог диалог двух представителей оуновского подполья (эта сказка должна убедить в существовании отрядов "переодетых энкаведешников, от имени УПА уничтожавших мирных жителей): « — Ми ж не мали наміру ліквідовувати оту засранку — вчительку з Ясенова! Вона лиш місяць, як звалилася на діточу голову з тої Полтави. А тепер нам приписують і трупи з криниці в Березові, й двох повішеників з-під Шепота. Кому я буду розказувати, що ми не давали команди на її ліквідацію? Кому я буду розказувати, що Коляй здурів від горя й сам чинить помсту над тими, над ким хоче? А він же сотенний! За ним люди!
Корнелія стояла на колінах і плакала:
— Друже «Березо»... А хто нам що казав, коли без суду й слідства закатрупили Ольдзю лише за те, що вона сестра чотового «Орла»?! А хто перед нами сповідався за Шевчуків, яких замордували просто так, щоб потім спихнути на нас невинні жертви? Ви забули, що це зробили стрибки?.. Як не Коляй, то хтось інший усе одно накинув би мотуз на шию тій учительці, бо вона, замість рахувати, вчила наших дітей, що Бога нема й нема України. Ви забули?!

— Нічого я не забув, «Ялино»... Але я не хочу ходити з гріхом на душі, поки ходжу цим світом...»

обратим внимание на сугубо художественный момент. На то, что разговор двух персонажей вытекает не из потребностей художественного образа, а исключительно для читателя. Чтобы он сразу же понял, что все приписываемые бандеровцам зверства совершались переодетыми энкавэдэшниками, за исключением единичных случаев, когда кто-то из подпольщиков мстил за своих зверски замученных невест. Конечно, на искушенного взрослого читателя столь наивные методы никакого воздействия оказать не могут, а вот в девственное сознание школьников вполне способны заложить некую новую матрицу. Не потому ли произведения эти настоятельно рекомендуются для школьного изучения несмотря на ненорматиную лексику?

С темой плохого коммунизма и хорошего нацизма увязан и "немецкий вопрос". Оказывается, ничего плохого немцы не делали, напротив, боролись с кровавым большевистским режимом.
"Німчуки в селі поводили себе мирно. Хіба що ходили по хатах та забирали птицю і свиней на заріз, але ні до кого німець не прийшов по кури двічі, чим викликав мовчазне схвалення. А так людей особливо не чіпали. Дітям роздали не бачені досі в Черемошнім довгі цукерки у блискучих обгортках та якісь дивні фрукти, формою схожі на яблука".

Более того, в романе Марии Матиос предпринимается хоть и художественно бездарная, а все же попытка духовно породниться с "великим рейхом і його фірером". Ну просто умилительно выглядит "Німецький офіцер... із таким знаком на рукаві, як у Черемошному писали писанки — двома перекладеними навхрест і загнутими в різні боки скобами...", который заботливо успокоил: "Німець сказав, що велика Німеччина і великий фірер Адольф Гітлер почали війну з большевиками заради визволення окупованих людей з-під страху і безчинств; казав війни не боятися, але нову владу слухати, а про тих, хто тут чинив людям кривди впродовж останнього року, забути назавжди".

Интересно, что эмгебистские "недолюдки" носят у Матиос весьма характерные фамилии — Дидушенко, Прокопенко, т.е. это "хохлы" с восточной Украины. А заезжие "маскали", которые несут в гуцульский край все "чужое, неприродное, аморальное", прибывают не откуда-нибудь, а прямым ходом из Донбасса и Полтавы. Так о какой "нации" идет речь? Об украинской? Или о гуцульской, для которой и восточные украинцы являются "маскалями"?

Эти "маскали" до войны, кстати, перепортили достаточно гуцулок:
"—...О, що ті маскалі лиха межи людьми наробили, най Бог боронить!

— Всякої було, кумко... І добро, і лихо робили. Я то ще пам'ятаю, як у сороковім році прийшли перші маскалі... То скажу вам, кумко, що так ті маскалі файно наших жінок просили, що легше було їм дати, як відказати. І що ви думаєте — ми давали потрохи, бо свій так файно не запросить".

Но в этой книге, реклама которой происходила за счет средств СБУ (поскольку брат Марии Матиос был руководителем УСБУ в Львовской и Одесской областях), Нацкомиссия по морали ничего предосудительного не усмотрела. более того, как уже сказано, эти произведения рекомендованы для изучения в средних школах.

Примечательно, что хотя написание первых рассказов лауреатки Шевченковской премии относится к 1992 году, членом Национального Союза писателей Украины она является с 1986 года. Кроме того, не слишком ли много в списке Виталия Кличко людей, имеющих отношение к бандеровскому крылу СБУ?

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив