Окрилююча дух романтика

tin_tina — 22.01.2011 (Гр.Костюк про Остапа Вишню, «Зустрічі і прощання», з розділу «Перше знайомство»)
   «-Павле Михайловичу, можна одне питання?
     Він глянув на мене підпилим поглядом і ніби байдуже, мовив:
    - Прошу.
    - Мені здається, що я вас колись давно бачив. – Вишня підвів на мене свій погляд і запитально мовчав. Я продовжував. – Це було рівно десять років тому (час дії оповідання – 1929 рік). Часи, знаєте, які. У моєму рідному селі, в семи кілометрах від Кам’янця-Подільського. В цей самий, приблизно, час. Ви були ще з якимось товаришем. Довго, весело і дотепно розмовляли з нашими дядьками. На вас був гуцульський, ніжно вишитий кептар. Я прислухався до тієї веселої розмови і мені образ бесідника запам’ятався на все життя. Я мав добру зорову пам’ять.
        Вишня, очевидно був вражений такою несподіваною пригадкою. На мить він ніби знітився, поставив склянку і, склавши в саркастичну посмішку свої досить повні губи, відповів:
     - Ех, молодий чоловіче, хто вас навчив викликати з небуття цю тінь? Та хіба ж ви не знаєте, що за ті свої походеньки я вже міцно-міцно відсидів. Завдяки тільки й Блакитному оце дихаю на світі. А ви знову...
     Я тоді, звичайно, нічого того не знав. Лише згодом я довідався, що в епоху УНР Остап Вишня був як фейлетоніст і сатирик уже досить відомий. 1919 року, коли я вперше його побачив, був він активним співробітником газети «Трудова громада» - центрального органу Української партії соціалістів-революціонерів, впливової і масової тоді селянської партії. Після катастрофи УНР Вишня на еміграцію не виїхав. Він волів залишитися з народом. Коли наприкінці 1920 року Червона армія окупувала й Кам’янець, то ЧК в першому турі арештів заарештувала й недавнього співробітника есерівської газети П.Грунського (справжнє ім’я – Павло Губенко). З заарештованими тоді не дуже церемонилися і їх швидко пускали «в расход». Але Вишня і ще кілька таких як він в’язнів мали щастя бути «особливо важливими контрреволюціонерами». Тому їх не розстріляли, а відвезли на особливе слідство в ЧК у Харків. Як тільки про це довідався Василь Блакитний, він негайно вжив усіх засобів, включно зі своїми зв’язками з Г.І.Петровським, і звільнив Павла Михайловича Губенка. Звільнивши, Блакитний відразу взяв його на роботу до «Вістей ВУЦВК», які він редагував. З 1921 року на сторінках «Вістей» почали з’являтися актуальні фейлетони й гуморески, підписані: Остап Вишня.
Всього цього, кажу, я тоді не знав. і мені зробилося дуже прикро. Виправдовуючись, я пробував пояснити Вишні, що це я не навмисне. Що той образ молодого ентузіаста нашої революції, якого я побачив і почув у 1919 році, врізався мені у пам’ять на все життя. І я, побачивши таку достеменну подібність, не міг не запитати. Та й поганого ж тут нічого нема. Я тільки одного, мовляв, не збагну, де ви взяли такого знаменитого гуцульського кептарика і чому він вам так припав до душі?
          Вишня, глянувши на мене поглядом, де була суміш жарту, сарказму й щирої лірики, мовив:
       - Та хіба ви збагнете, чому? Ви ж тоді ще під стіл пішки ходили. Ех, молодий чоловіче! Та то ж була весна і така... окриляюча дух романтика. В такі моменти не тільки гуцульський кептарик одягнеш (Єдина... Соборна... Наші Карпати!), а бозна-що зробиш!»

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив