Нарешті! Виготовили! Встановили! Відкрили! Відкрили!

sagna — 19.11.2010  Нарешті! Виготовили! Встановили! Відкрили! Відкрили! Саме так, двічі. Спочатку подія планувалася у вівторок, о 12-00. Домовилися там зустрітися з dniprovych . Спочатку здивувала мала кількість людей, але з’ясувалося, що відкриття перенесли на середу, 17 листопада. Поверталися вкрай розчаровані. Я геть зневірився, бо причина відміни мала політичне підґрунтя.
(Те, що було напередодні, можна побачити тут).
У середу Сашко не зміг з’явитися, тому я був сам. Прийшовши на п’ять хвилин раніше (як тоді вважав), я побачив досить приємну картину: весь сквер був заповнений. Порядок забезпечували кілька працівників міліції (здається, дехто прийшов з власної волі). Я продерся якомога ближче до центру, це було не важко, і почав чекати. Люди були різного віку: багато молоді, але й старших теж чимало. Я роздивлявся обличчя, і вони були всміхнені, привітні, відчувалася ідейність і прагнення. Це вам не політична акція! Хвилин за десять трохи розійшлися (мабуть, часу зовсім не було), але, загалом було кількасот осіб. Тут я вперше згадав: «Народ мій є! Народ мій завжди буде!». Початок святкового заходу відкладався, щоб якось розважити присутніх, грала музика. Двічі пролунала пісня – неофіційний гімн незалежної України.




Символічно, все-таки! Кого ж називати тоді вірним сином, як не Симоненка. Люди почали потрохи обурюватися затримкою. «От Вася їм би написав!» - сказала якась жінка (певно, знайома Василя, на жаль, не розпізнав). Згодом вона ж: «Так це Микола Сніжко». Я обернувся – позаду стояв чоловік похилого віку, здається, з дружиною. Так тривожно зробилося. Микола Сніжко збирав підписи давніх колег і знайомих на своїй книжці про Василя Симоненка. З іншого боку якийсь чоловік тримав збірку Микола Сома. «Отримали подарунок!?» - питаються весело в нього. Поглянув в центр – а там сам Микола Сом дає інтерв’ю тележурналістам (яких було багато, зокрема, місцева Вікка, ICTV та ін.). Говорив він без мікрофона, тому я нічого не почув. Але! Яка ж міміка! Відчувається, що людина в кожне слово вкладає душу, і це не банальщина. (В кінці запису у відеорепортажах це можна почути).

Небо було світле, лише де-не-де захмарене. Між тим, минуло 50 хвилин, поки почали з’являтися офіційні представники цього дійства. Пролунав гімн України і церемонія відкриття почалась. Далі спробую відтворити те, як я почув і осмислив їхні слова.
Міський голова Черкас Сергій Одарич перш за все вибачився в громадян через затримку, відзначив важливість події, адже вже близько 20 років всі намагання в цій справі були марними і подякував черкаській громаді і всім присутнім. Зауважу, що Сергій Одарич щонайбільше посприяв виготовленню пам’ятника.
Далі слово надали Тулубу (чи ніхто не пошкодував про це:). Досі я його наживо не бачив/не чув. Перше враження – в нього якась азіатська зовнішність. А як почав говорити (точніше, підчитувати з папірця) – краще б я цього не чув. Тулуб не далеко втік від своїх верховодців. Постійні запинання (ага, навіть читати нормально не може. Мабуть, в партію районів проходять серйозний відбір, щоб ніхто з вищим рівнем інтелекту, ніж у Януковича, туди не потрапив). Так от, цей герой України (ведуча двічі наголосила) з пафосом прочитав, що відбувалася значна подія – обрання Черняка (кого хвилює, що людей в робочий час на годину затримали?). Відповідь – кілька оплесків і протяжне фу-у-у-у… Привласнив собі важливу роль у встановленні пам’ятника, ще там щось читав… Наприклад, вірш «Люди – прекрасні, земля – мов казка» – двічі збився і зробив одну помилку.
(Про тулупоподібних Василь писав: «Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд!» Це станеться незабаром, партія районів дискредитувала в Черкасах себе вщент, чого вартий тільки псевдо концерт «Аліси»).


Далі слово надали однокурснику і другові Василя Симоненка – Миколі Сому. О, слухати Сома – справжнє задоволення! Не мова – потік перлин. Микола Данилович подякував черкаській громаді, називав всіх поіменно (так і сказав: поіменно!): Микола Поліщук, Василь Захарченко, вибачився від імені Бориса Олійника, який не зміг приїхати, бо знаходиться в лікарні. Відзначив черкаських колег – згадуваного Миколу Сніжка, Лілію Шитову, авторку, мабуть, найкращих спогадів про Василя Симоненка (будь ласка, читайте). Виявляється, Симоненка переклали молдавською, а тепер Микола Сом передав бібліотеці і збірку латвійською мовою. Признався не для преси, що тайком заглянув під тканину, щоб побачити пам’ятник. Також він пообіцяв передати громаді копію якогось фільму про Симоненка. І завершив свій виступ віршем про відомий сон Симоненка. На жаль, я запам’ятав тільки кінець: “…до Василя, до Василя.»


Зауважу, як поводили себе посадовців впродовж виступу Сома. Одарич весь час спостерігав за промовцем, Черняку трохи не по собі було, а Тулуб перебував на своїй орбіті – дивився кудись далеко-далеко…


Потім студенти ЧНУ прочитали кілька віршів: «Перехожий», «Матері», «Я і в думці обняти тебе не посмію», а також прозвучав голос поета:

В розмовах я почув справедливі дорікання, мовляв, як можна було не прочитати «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» Завойовників-заброд забоялися? Колеги трохи розчарували... Можна було піти наперекір наказам.




На цьому офіційна церемонія відкриття пам’ятника завершилася, бажаючі поклали квіти до пам’ятника, журналісти ще спілкувалися з Одаричем, який, до речі, довго не полишав сквер, Сомом. Підійшли й до Миколи Сніжка, який трохи повеселішав. Сом поцілував голову і сказав: «Золота голова». Скульптори ще фотографувалися біля свого творіння, а я дочекався dniprovych .

Це - Микола Сніжко






І тепер, як освітлювали цю подію в ЗМІ
5 канал:


ВІККА

Тут можна подивитися фотографії напередодні відкриття

pro-vincia.com.ua/news-h-7137.html
procherk.info/resonance/2-cherkassy-news/1074-sogodni-e-chimalo-ljudej-jaki-spekuljujut-jogo-imjam-vlada-vidkrila-pamjatnik-vasilju-simonenku
Особлива подяка Сергію Одаричу, sergiyodarych , за фотографії, і за наполегливість.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив