Мій comfort food

kerbasi — 26.12.2012 Серед передноворічних тем спливає у різних дискусіях і тема новорічної гастрономії. Звісно, куди ж без традиційних олів’є-срачів. Для когось олів’є це маркер приналежності до русо-совітської штучної культури «нової історичної спільноти – совітського народу», для когось – просто вкрай нездорова їжа, а для когось – так званий comfort food. Для мене, як давні читачі знають, совітська кухня невідривна від ідеології, і до того ж вкрай нездорова.

Стосовно ідеології совітської їжі я сперечатися не буду, бо за мене вже все сказали. Хто не погоджується, пропоную надіслати листа автору обговорюваної тут книги:
http://www.svoboda.org/content/transcript/2260812.html
audio: http://www.svoboda.org/audio/audio/292696.html
Про сутність поняття «їжа комфорту» можна дізнатися тут:
http://en.wikipedia.org/wiki/Comfort_food
Якщо коротко, то це страви, які люди звичайно їдять в тій чи іншій гастрономічній культурі. Зазвичай, їжа комфорту має викликати ностальгійний сентимент, позитивні емоції, а ще бути не дуже складною у приготуванні.

От власне такої їжі у моєму дитинстві не було. Точніше їжа, звісно, була, але асоціювалася вона аж ніяк не з комфортом. Хіба що бабусин «Наполеон», який ніхто більше так не вміє пекти, а сама бабуся вже нічого більше не спече, і рецепту не залишила, і навички не передала, хоча в сестри виходить десь на 95% схоже. Мені пощастило народитися саме тоді, коли я народився, і пощастило, що мої батьки ніяк від мене не приховували правду життя – у чергах стояв з ними і замість них вже з перших класів школи – отже, на моїх очах відбувалася деградація споживацького сегменту совітського життя. Якби я був трохи старшим або трохи молодшим ці явища зовсім інакше відбилися б на моєму характері, і я, напевно, як більшість тих, хто висловлюється на теми совітського дитинства, знаходив би там щось тепле, затишне і світле, і дотепер тягнув би за собою той самий ностальгійний тазик «олів’є комфорту». На щастя, я є таким, яким є.

Ще не знаючи поняття comfort food я якось відтворив одну стихійну страву. Для цього потрібно читачу дещо пояснити. К моєму рідному місті до мого повернення з армії вже на початку ери кооперативів в принципі ніколи у вільному продажу не бувало наступних продуктів:

1. Майонез. Батькам давали баночку в пайках перед святами. І все. Майонез почали виробляти у місті вже у перебудову, а людину, яка це організувала ув’язнили на великий термін за використання державних фондів не за призначенням.

2. Гречка. Її давали тільки діабетикам за довідкою від лікаря. Ясно, що довідки від лікарів мали не тільки хворі на діабет, а й різні «вершки суспільства». Мої батьки до таких не належали.

3. Тушонка. Тільки інколи в пайках батькам. Батьки відкладали її на «чорний день», а мені вона здавалася якимсь недосяжним делікатесом.

Зрештою я виріс і потрапив до війська за Північне Коло. Там багато дискомфортного, але, принаймні, непогано годували. Гречка з тушонкою майже щодня, а майонез – купуй у солдатському магазині, скільки завгодно. Ми й купували і виливали всю банку у миску з гречкою. І ця страва на тлі їжі без смаку, без запаху здавалася просто божественним гастрономічним експерьянсом.

От кілька років тому я це відтворив дома. І що? Молодість згадав, більше так не буду. Не вийшов з цього їдла ностальгійний comfort food. Я так і на всі совітські страви здебільшого і дивлюся, як на ту тушонку з гречкою під майонезом.

А по-справжньому комфортна для мене їжа мене знайшла вже у «новітню добу», коли мій світ розширився, я почав спілкуватися з іноземцями, а зрештою і бувати за кордоном, готувати сам і привносити іноземні та глобалістичні впливи у власні гастрономічні смаки. Тобто коли фактично почалося моє самостійне і не злиденне життя. Тоді й стали для мене їжею комфорту такі страви, як хор’ятікі салата (це як те, що ви називаєте «грецьким салатом» тільки без перцю і кукурудзинок), томатний суп, варіації пасти з різними соусами та пармезаном, а з десертів -американський яблучний пиріг з корицею, або польський sernik, або тірамісу, з кавових напоїв -«мокка», як у Старбаксі, Глорії Джинс Коффіз або МакКафе (це типу каппучино з шоколадним сиропом і пудрою). З усім цим маю різні приємні асоціації.

Не подумайте, що я це їм щодня. Регулярно, тобто майже щодня в мене тільки «хор’ятікі салата» на сніданок. Решта – коли хочеться комфорту.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив