Ліна Костенко. Лежать сніги. Я виглядаю весну

Лежать сніги. Я виглядаю весну. Вона десь там, де змерзли солов'ї.

Вона іде... І я тоді воскресну. Я жду її. А може, не її.

Я жду себе. Не знаю, чи діждуся, бо це ж не я в ці тоскні вечори!

Соснові плечі вивірка обтрусить, стрічати весну вийдуть явори.

Вона іде - півнеба над плечима. І я іду - проз мертвий живопліт.

У вікон призьби тануть під очима. Сидить на призьбі гофманівський кіт.