Іти дорогою, тримаючись за руки
hudozhnytsya — 14.05.2011
Сьогодні я прокинулася від його поцілунку й слів: "Я тебе дуже
люблю, сильніше, ніж у день весілля". Він - чоловік, якому моє
серце належить вже 8 років. День у день стискається від його
голосу, доторку, погляду, почерку, його смс-ок і нагадувань на
моєму телефоні.
Наше весілля було 5 років тому - теж у такий сонячний і теплий
день, як сьогодні. Я була ще така маленька, так боялася подружнього
життя і взагалі ледь не всього на світі, носила в собі стільки
комплексів і так ще мало довіряла Богові - тобто довіряла, але
через силу, змушуючи себе ступати наступний крок, та й робила то,
міцно заплющивши очі.
Я виросла в неповній родині й дуже сумнівалася, що зможу стати
хорошою дружиною. Може, я нею і не стала - але Бог все одно
благословляє нашу сім"ю щастям і коханням. Крок за кроком Він і він
допомагають мені йти, позбуватися страхів. Я боялася, що за років
три стосунки стануть більш затертими - але навіть у перші дні
зустрічання я не була так шалено закохана в свого чоловіка, як
зараз - і подруги, які вже 10-20 років у щасливому шлюбі, кажуть,
що з часом це почуття лише міцніє.
Інколи мені хочеться мовчати й тримати своє щастя в собі. А
потім думаю про те, що є ще так багато дівчаток, які теж можуть
боятися довіряти Богові, не вірити в сім"ю, не мати сміливості
чекати. І для них хочу сказати: щастя є. Той, Хто створив любов, не
перестає нею обдаровувати тих, хто Його просить.
А завтра ми будемо поновлювати шлюбні обіцянки в церкві:
"Обіцяю і надалі..." і просити Божого благословення знову - бо хто
ми без Нього? А коли з Ним, ми - двоє закоханих людей, які вірять у
дива й сміливо ідуть вперед.