Diana Makarova · ТАК БУДЕ

don_katalan — 18.01.2022 Так евакуює Росія працівників свого посольства - чи не евакуює?
Головне питання на сьогодні, тьху. Телефонують журналісти до російського посольства, посольство трубки не бере. То евакуюється посольство з україни чи ні?
Для мене ж це питання звучить як:
- Так буде війна з Росією чи не буде?
Тьху на вас, війна з Росією ВЖЕ є! І питання ескалації - це лишень питання часу. А питання ескалації по всьому східному фронту - само собою. А питання відкриття трьох українських фронтів - Східного, Бєларуського і Південного - взагалі не питання.
Колись це точно буде.
Завтра?
За місяць?
Через рік? Три?
ОБОВ'ЯЗКОВО БУДЕ
... я не терплю паніку та істерику.
Але ще більше я не терплю тупого заколисування суспільства:
- Та не бійтесь... Та то вони лишень бряцають зброєю... Та ми не допустимо... Та в нас все під контролем...
Коли я чую такі заколисувальні промови - я обираю паніку.
Насправді паніка іноді корисна - але тільки добре ініційована й продумана паніка. В такій паніці завжди і одразу витанцьовуються люди, які добре знають, що робити під час паніки. І ці люди можуть стати абсолютно корисними. Якщо їх не затопче панікуючий натовп у перші години загальної істерії. Так, не секрет, що певний (незначний) процент таких людей гине одразу. Не секрет також, що ці люди зазвичай не здатні ні до чого іншого, крім як вміння діяти в екстремальний час. В мирні й спокійні часи ці люди тупо животіють і товстішають. Щоб, коли десь стається Великий Звиздець - одразу прокинутись від своєї сонливості, скинути зайвий смалець, вмитись і стати на чолі. Або десь збоку, але так, щоб їхні неголосні накази добре було чутно тим, хто на чолі.
Тобто - це кризові менеджери ЇЇ Святейшества Паніки.
Вірні паладіни Її Величності Істерики.
Найкращі свої рішення вони приймають в стані повної, але тихої істерики, коли хто-хто, а вони точно розуміють, що неправильне рішення тут же приведе до катастрофи, а права на друге рішення вже не буде.
Не дай вам боже попатись під руку цим людям в моменти тихих їх істерик - але дай боже вам, щоб поруч з вами в моменти катастроф були саме такі люди.
Я бачила таких людей, я сама бувала однією з цих людей - і, так, я зізнаюсь вам чесно, в мене немає наразі жодного тривожного наплічника, тривожного чемоданчика, і що я буду робити в момент катастрофи, я навіть не уявляю.
Надто великою кількістю евакуантів я обросла за ці роки, надто велика в мене база, щоб так просто взяти її на плечі і рушити вдалечінь. Тому під час Великого Звіздеця у мене першої буде паніка, істерика, я прийму ряд неправильних рішень - але сподіваюсь, що правильні я теж прийму. Бо вміння обирати правильні рішення будується на практиці неправильних рішень, в тому числі. А практика - велике діло.
Чого-чого, а практики у нас у всіх за вісім років було за очі і вище голови. Хто зміг - той урвав безцінні уроки цієї страшної практики. Хто міг, але так нічому і не навчився - амінь вам, люди.
Але під час оцього величезного знаку питання, вимальованого в насиченому адреналіном повітрі суспільства - особисто я рішуче закреслюю заколисування. Я затикаю вуха, аби не чути заспокоєнь. Бо всі ці заспокоювання і заколисування - їй-богу, вони гірші за паніку.
Гірші за істерику.
Гірші за страх.
О, Його Величність Страх Суспільства - цього владетеля я поважаю найбільше. Бо це найконструктивніший елемент триумвірата. Бо лише Страх змушує нас рятувати наші душі, наших близьких, чужих і незнайомих, і нашу країну.
Страх за дітей.
Страх за старих і немічних.
Страх за тих, хто тобі довірився і вірить, що ось ти захистиш.
Страх за країну - найсвятіший страх наших восьми років (і років історії)
Так що нехай буде Страх. Дозований і вкрай потрібний нам. Той, що жене нас евакуювати дитбудинки з лінії вогню і вивозити людей із підвалів, той що мусив би гнати чиновників міст наших на перевірку бомбосховищ, що мусив би постійно перевіряти наші склади і наші кордони. Цей Страх примушує населення якщо не збирати кляті наплічники - то хоча б постійно пробігатись по списку речей, дітей, собак, котів, які прийдеться якось евакуювати чи влаштовувати десь.
То ж буде чи не буде - для мене особисто питання не стоїть.
БУДЕ.
Коли? Питання. Ми взнаємо. Завтра чи за рік - але взнаємо. Якщо не загинемо під час перших же обстрілів чи не будемо затоптаними панікуючим натовпом.
Тому уклінно прошу і люто рекомендую:
- бійтесь!
- панікуйте! Програвайте раз за разом всі сценарії можливої паніки, тоді є шанс вижити
- істеріть! Але істеріть правильно, навчаючись приймати правильні рішення навіть в такому стані.
Тільки не дозволяйте заколисувати себе спокійними мантрами. Не вірте, що в когось все під контролем, це не так. Не довіряйте тим, хто каже, що все продумано і броня крєпка.
Безтурботний спокій - це гірше ніж паніка. Тоді, коли все станеться і
БУДЕ ТАК
фото Костя Андрійович


-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3485370.html.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив