Чунь'n'чунь

foshter — 12.11.2014 Оце згадався мені, краяни, випадок з життя, виринув спогад з моря буйної молодості, так би мовити, ніби навіжений Кусто.
Діло було в далекому 1998 році, коли я, нєопєрьонний зародок інженера, переміщався в просторі в череві металевої смердючої глисти, яку люди чомусь називали потягом. Їхав я на вихідні. Їхав додому. Їхав без грошей, безкоштовно, на третій полиці загального вагону в компанії тараканів і лахміття допотопної пилюки. Їхав, кхм-кхм, не зовсім тверезий. Проте, схвильований стан не зумів вбити в мені інтєлігента, тому на своє лігвисько я заліз (з третього чи сьомого разу) босим. Шкіряні тухлі виробництва об'єднаного королвства Кастілії, Арагону і Каталонії залишились внизу і осиротіло дивились задертими носами в небо, яке пропливало за вікнами.
Спав я міцно, гучно, і з абсолютною нечутливісю до навколишнього середовища, тому цілком природно прогавив момент, коли мої тухлі "ушлі к другому".
Сука блять, сказав я неодноразово зранку, ще додав кілька йобанаротів і підарів'їбучих, проте, ці заклинання не змогли перемогти магію реальності, і я позирав на свої пальці, що рельєфно поблискували, огорнуті в дварубльові китайські шкарпетони.
Шо робити? Ця думка прогризла дірку в моїй голові своєю прямолінійністю і відчуттям невідворотного піздєца у вигляді босоногово мальчіка з тарантеллою під пахвою на пероні города Н.
І тут погляд мій упав вниз. На місці моїх тухльов стояли інші, чорні, ношені, але сукаблять це були тухлі! сукаблять ворюга виявився сукою з принципами і босоногій мальчік розсмоктувався з перону города Н, як альдегід в крові алкаша.
Вобщем при детальному огляді виявилось таке. Чуні. Два штуки. Чорні. Розмір мій, цілі, але ношені. Здавалося б, є просвіт, але не такий яскравий. Ні, не такий. Він сука осліпив мене, просто як джекпот! Ці - ношені, а мої - убиті нахуй в гамно.
А батько, який зустрів мене, сказав, що хотів вже допомогти фінансово на придбання нових чунів, бо старі - то вже стидоба, але побачив ці і бажання допомагати відпало: "о, підлатався, малий, молоток".
Зрештою додам, що ці виявилися справжніми італійськими туфлями, а не як мої, іспанські з міста Хуянгїбао.
Ну і, користуючись нагодою, хочу передати привіт тому злодюзі.
Славік, ти лошара! (с)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив