Чорногорія 1: Котор (Kotor)

taras_palkov — 15.09.2021

Як я вже раніше писав у журналі, цього року я літав до Албанії, щоб використати "заморожені" кошти за невикористані минулого року квитки до Барселони. Але ще невеличка частина цих грошей (десь приблизно 50 дол) залишилась. Ця «решта» + ще трохи я доплатив і авіаквитки зі Львова до Тівату, як-то кажуть, "у мене в кишені". Подорож на 4 дні. Поїздка, можна казати, позапланова. Одразу ж взявся вибирати житло в Чорногорії – чи на найдешевше на усьому чорногорському узбережжі. На букінгу з мене зняло попередню оплату за заброньоване житло. Плавати і опалюватися там особливо не збирався. Але ж якщо вже їхати в країну з морем, то краще жити на береговій лінії. Думаю, полечу-не полечу, там видно буде. Але все ніби складалося. І от вже ніби все ретельно спланував, вивчив, як тут... за три дні до зазначеної поїздки прийшов лист від власниці апартаментів про те, що їй дуже шкода, але у неї вже в «моїй» кімнаті живуть інші гості і вона змушена мені відмовити!... Як альтернативу власниця запропонувала проживання в сусідів за трошки більшу за її словами ціну. Ну всього лиш у 2,5 рази! :-).


Не буду тут втомлювати читачів перепетіями усіх моїх переговорів, які забрали мені чимало часу, лише скажу про наслідок: власницю вдалося змусити скасувати бронювання; а я забронював помешкання не на морі (бо нічого путнього за адекватну ціну за три дні до поїздки в пік сезону не знайдеш), а у давній столиці Чорногорії - Цетінє (година їзди від узбережжя). При тому, в новій квартирі мав аж дві кімнати і кухню. Та й господар виявився дуже приязним. Так що якщо не рахувати витраченого часу, зовсім не жалкую, що довелося змінити своє житло. Тим паче, що основна ціль моєї поїздки була екскурсійна. А з Цетінє до місць, розташованих далеко від моря, мені добиратися було суттєво простіше. У запланованих мною трьох постах, які умовно можна назвати "Чорногорія морська" і "Чорногорія гірська", не буде багато інтер’єрів. Не настільки вони в цій країні цікаві. Прикметна ж ознака Чорногорії – це природа. Її ж в моїх постах постараюсь показати в повній красі.
Незважаючи на коронавірус, з автобусним транспортом в Чорногорії було значно краще, ніж у відвіданих раніше Албанії і Пн.Македонії. Лише чомусь з аеропорту довго довелось чекати на автобус до Котору. Так і не дочекавшись автобуса і спокусившись на дешеву ціну (5 євро), поїхав на таксі. В планах у перший день було не витрачати намарно часі і не їхати від аеропорту далеко до місця свого поселення в Цетінє, а відразу оглянути місцевість поблизу Тівату. У першу чергу, мабуть, найцікавіше місто на чорногорському узбережжі Котор, а за сприятливих обставин - ще й Будву. В руках (точніше на плечах) же у мене була не валіза, а лише (вперше за весь час усіх моїх перельотів) ручна поклажа до 9 кг.
Таксі через корки висадило мене далеко від центру, але мені й так було цікаво прогулятися. Краєвиди вже відразу від дороги відкривалися пречудові. Котор розташованаий уздовж берегової лінії Которської затоки у підніжжя гірського хребта Ловчен.







Як бачите, Котор добре укріплене місто.
З південної сторони міських мурів розташовується потужний бастіон Гурдіча.



Це один з шести міцних бастіонів, що будувалися тут в період з XIII по XVII століття. Південний прохід в Котор має потрійну систему шлюзів, що говорить про те, що ці ворота грали важливу роль в обороні міста. Також ворота оснащені підйомним мостом. Завдяки такому зміцненню місто не піддався штурмів і облог турків.



Котор перебував під владою Венеції до 1797 року. Протягом майже чотирьох століть Котор і Бока Которська були частиною провінції Венеціанської республіки, що називалася «Албанія Венета». Ці чотири століття дали місту типову венеційську архітектуру і до сих пір визначають його зовнішній вигляд.



З огляду на, що майже весь час венеціанського панування Котор і Бока Которська були полем битви з Османською імперією (чиї володіння починалися в декількох годинах шляху від міських стін), цей період можна назвати найдраматичнішим в історії міста. Турки були дуже наполегливі в прагненні захопити Котор, оскільки контроль над ним дозволяв контролювати всю Боку Которська. Однак, незважаючи на неодноразові спроби, місто так і не був завойоване, на відміну від інших чорногорських портових міст - Рисану та Херцег-Нові.



В 1539 році один з кращих турецьких флотоводців адмірал Хайруддін Барбаросса з 70 кораблями і 30000 солдатів осадив місто з моря, однак після чотирьох днів облоги був змушений відступити.
У 1571 році турецький флот під командуванням Алі-паші Муедзин-Заде, який пізніше був розбитий у Лепанто, облягав Котор з 9 по 16 серпня, але успіху не мав.



Однак найважчою вважається облога 1657 року, під час Кандійської війни між Венеціанською республікою і Османською імперією. Мехмед-паша Варлац з Шкодера осадив Котор з 5000 солдатів, яким протистояла озброєна міська варта в числі 1000 чоловік. Облога тривала два місяці, але взяти місто туркам так і не вдалося.
Володіючи потужним флотом, що нараховує в XVIII столітті близько 300 кораблів, Бока Которська була серйозною військово-морської силою. Можна згадати, що в останньому в історії великому битві морських галер - битві при Лепанто 7 жовтня 1571 року - коли союзний флот християнських держав розбив турецький флот, брала участь і Которська галера «Св. Трифон »з 200 моряками під командуванням капітана Ієроніма Бизанта, дворянина з Котора. Хоча галера в цій битві загинула, перемога залишилася за християнським флотом.

Морські ворота - головний і центральний вхід в Старий Котор.



Центральні міські ворота були побудовані в XVI столітті в роки правління венеціанського намісника Бернарда Реньє. Вони виконані в архітектурному стилі бароко з використанням поширеною в той час будівельної техніки «bunjato» з масивних кам'яних блоків. Склепінчаста конструкція воріт прикрашена готичним рельєфом із зображенням Богородиці та Христа з одного боку, і моделлю міста з іншого. Примітно, що на момент будівництва рівень води в Которській бухті доходив впритул до Морських воріт.

Одним із символів стародавнього міста, є чотирирівнева кам'яна годинникова вежа поблизу центрального входу в місто.



Звели вежу спочатку XVII століття, а саме в далекому 1602 році за часів правління Антоніо Грімальді (венеціанського намісника).



Увесь старий Котор, в якому я вже був у 2003 році, що, захований за середньовічною фортецею, я поки вивчати не став,
а лише прямою дорогою порямував до третіх, північних воріт воріт міста – Річкових, а далі уверх до фортеці Святого Іоанна, чи як її називали колись Сан Джованні.



Північні ворота розташовані на річці Шкудра і були побудовані в пам'ять про перемогу над турецькими військами у 1539 році.





Церква Святого Миколая ( серб. Црква светогого Николе ) - храм Чорногорської-Приморської митрополії Сербської православної церкви.







Фортеця Святого Іоанна прикривала місто зі східного труднодоступного боку, а слідом за нею видно я гірський масив Ловчен.



Безпосередньо до самого форту знизу піднімається потужна звивиста стіна. Пов сьому периметру фортечних стін раніше розташовувалося майже 38 гармат. Така вогнева міць дозволяла як завгодно довго обороняти Котор навіть від переважаючих сил противника - прикладом може бути невдала турецька спроба взяти місто за допомогою 300 кораблів.



До фортеці Святого Іоанна підйом, звичайно, нелегкий. Особливо в спеку і до нього ведуть три стежки дві платні (по 8 євро) з центру міста і одна безкоштовна від Річкових воріт. Якими стежками й ті чи варто економити гроші, тут думки в інтернеті різні. На мій погляд, оскільки панорами з стежок відкриваються різні, то, варто підніматися однією, а спускатися іншою. Зрозумло, що тоді краще починати з безкоштовно підйому. І ще одна суттєва перевага безкоштовного підйому, йти по ній значно зручніше ніж підніматися і спускатися «офіційними» стежками. Дуже вже незручна відстань між сходинками – зі сходинку на сходинку (замалий крок), а через сходинку – завеликий. А сходинок усіх десь від 1300 до 1400!



Вперше потрапивши за фортечні стіни Котора, не так зорієнтуватися, де шукати безкоштовну стежку ... Але за якийсь час знайшов. За Північними воротами треба звернути направо і пройти по стежці до будівлі Vodovod в сторону ущелини. Початок стежки добре помітно в ущелині, сама вона йде рівним зигзагом наверх - в село Негуші. Хоч протяжність дороги більша, ще раз напишу, по ній легше підніматися, ніж по сходах...



Црква Свете Марије од Ријеке



Початок підйому.





Вид зверху на Річкові ворота.



Погляд уверх)



Побудували дорогу в австрійськоий період (1814—1918 рр.).



Це кінна дорога. Нею поставляли в фортецю провізію, буд.матеріали та інше.



От кому легко по цих стежках ходити).



Которська затока в усій красі.



Фортеця все ближче і ближче.



Посеред стежки можна побачити будиночок і розвилку – праворуч до церкви.





Церква - орієнтир до дірки в мурі. Треба далі повернути на 90 градусів зі стежки і тоді її можна побачити. Зараз там є приставлені дерев'яні сходи. Перелізши, перед вами відкривається така чудова панорама Котора, яка виправдовує усі затрачені зусилля.





В кадрі вже згадана вище православна церква Святого Миколая.



На сам верх пагорбу я не пішов. Не так легко дався мені підйом з додатковими 9 кг. 



Вдалині, там де виступає півострів це поселення Добрат, за ним вдалі видно дзвіниці церкви св. Миколая в Перасті. Про Пераст ще розповім в наступному пості.



Десь приблизно посередині спуску розташовувалася церква з нетиповою назвою Богородиці Здравія (Crkva Gospe od Zdravlja).
1518 року.





Тераса перед церквою Богородиці Здравія



Цей храм був побудований місцевими жителями на честь Божої Матері в подяку за позбавлення міста від епідемії чуми. Сюди була поміщена спеціальна ікона Богородиці Здравіє, яка прославилася своїм даром порятунку від хвороб ще в середньовічній Італії. Зараз ікона перебуває в соборі св. Трифона. Її ще далі покажу.

Црква Свете Марије од Ријеке.



З двох "планих" стежок униз вибрав ту, яка вле до собора св. Трифона.



По дорозі трапився мені таки котик. Дехто думає, що назва міста "Котор" походить від слова "кіт". Але це не так.



Незважаючи на численні перебудови, собою в значій мірі зберіг ознаки романської архітектури.





Названий собор   в честь покровителя Котора католицького і разом з тим православного святого Святого Трифона. Святий Трифон — ранньо-християнський святий ІІІ століття, мученик та чудотворець католицької та православної церков. Всередині собору, як можна здогадатися, збереглися мощі святого Трифона.  За багатьма джерелами мощі були викуплені у венеціанських купців жителем Котора Андрієм Сараценісом. До речі, тіло самого Андрія Сараценіса подарував мощі місту і Собору, також покояться в соборі в саркофазі, в подяку від городян за безцінний дар.



Посередині пресвітерію – чудовий ківорій.



Увінчує ківорій ангел із золотими крилами.



Киворій прикрашений рельефами  із зображенням сцен з життя Святого Трифона.





В консі апсиди - високомистецька позолочена плита, яку виготовили которські майстри. Рельф вехньої  панелі - Деісіс, нижче посередині - рельеф зі св. Трифоном, по бокам і нижче рельєфи апостолів і святих.



Як загальним плануванням, так і окремими речами інтер'єру, як, наприклак, цим срібний вівтарем, которський собор нагадав мені собор св. Миколая у Барі. Барі ж розташоване зовсім недалеко).



Зовсім недавно на склепіннях нави були помічені залишки фресок, створених, орієнтовно в 14 столітті. В мережі пишуть, що поки не вдалося з точністю визначити, ким виконані ці фрески: греками чи сербами. Я ж тут чітко бачу написи латиною)))







В одному з вівтарів – в срібних шатах ікона Діви Марії. Якщо уважно придивитися, то ікона нетипова. Богордиця з короною, в оточенні зірок, але без… маленького Ісуса.



Собор тепер також і музей. Вздовж стін сходів на галерею і на самих галереях розміщені музейні експонати.
На жаль, не маю усіх підписів. Тимпан романського періоду.



Рельєф з двома павичами я б сказав, швидше, візантійський.



Тутзнаю точно. Частина люнету готичного вікна, 15 ст.



Ще один рельєф із павичами.



На цьому, думаю, досить. Дякую за увагу!

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив