Невеличка прогулянка Львовом

taras_palkov — 01.09.2021

Цього літа мені довелось не тільки подорожувати різними країнами, але й пожити певний час в іншому помешканні рідного міста у зв'язку з ремонтом вдома. «Нова» квартира знаходилась у центральній частині міста, на вулиці Академіка Філатова. До того я не так часто прогулювався цієї вулицею, тому тепер була змога більш детально її (і прилеглі до неї вулиці й вулички) оглянути й ще раз переконатися в тому, яке ми багатство ми маємо, але в значній мірі його не цінуємо. А нашим завданням є його берегти і збагачувати).


Щоправда, сама вулиця Філатова, як і сусідня до неї вулиця Гартмана Вітвера, про яку мова йтиме далі, не є якоюсь особливою вулицею. Шедеврів архітектури тут не знайдеш, але навіть загальний середній рівень будинків є свідченням як високого тодішнього будівельного рівня, так і високого інтелектуального рівня їх власників.
От, скажімо, будинок № 4, який навіть не представляє собою пам’ятника архітектури, а містить на другому поверсі в нішах над балконами бюсти якихось невідомих для мене геніїв античності.



Можливо тут увіковічнено Гіпократа і Піфагора? Чи когось іншого(их)? Хто знає, хай допоможе). Ніде я, на жаль, не знайшов ніяких даних, щодо того, хто тут виліплений. Але це тепер, можливо, і не найважливіше.



Головне питання (ІМХО): що спонукало власника кам’яниці витрачати кошти на розміщення цих бюстів? Про що власник у своєму житті думав, що читав? Які опери й театри відвідував? Наскільки він своїм світоглядом відрізнявся від теперішніх заможних («нових») українців?..



Або завітаємо до паралельної вулиці Філатова – вулиці Гартмана Вітвера. Тут розміщується будинок №8, що був споруджеий у 1920-х роках. Цю кам’яницю прикрашають маскарони у вигляді, як пише вікіпедія, голівок-«путті».



Та ні, не путті, а лицарів в шоломах. Чи може героїв давньогерманських епосів...



Та й сам зовнішній вид будинку швидше німецький. На фото він розміщується відразу за гарно відреставрованою цегляною кам'яницею.



Як на вулиці Філатова, так і на вулиці Гартмана Вітвера багато сецесійних кам’яниць, які, хоч і не вражають особливою ефектністю, але, тим не менше, милують око і створюють ту гармонію, яку називають «архітектурним ансамблем».





Вченість і модерн кам’яниць - це ще не все. Не забуто тут і про «sacrum». Так, головним елементом оздоблення наріжного з вулицею Личаківською будинку № 16 на вулиці Вітвера, є дуже зворушлива (ІМХО) скульптурна композиція святого Йосипа з дитятком Ісусом (робота Броніслава Мар’яна Солтиса).



Натомість, з іншого боку вулиці Вітвера при переході її у Пекарську можемо побачити справжній тобі французький палац роду Семенських-Левицьких.



Проект палацу по вул. Пекарській, 19 був замовлений послом Галицьких штатів - графом Костянтином Семенським в архітектора Фридерика Баумана – відомого польського архітектора, котрий довгий час працював у Польщі, але в 1817 р. отримав перше замовлення у Львові і залишився тут проживати.
Син графа Костянина - Вільгельм Станіслав Семенський – таємний радник цісарського двору, член австрійської Палати панів, кавалер Мальтійського ордену в 1873-1877 рр. перебудував палац за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко.
Сучасного ж вигляду палац набув після реконструкції, здійсненої Іваном Левинським та Яном Томашем Кудельським у 1891-1894 рр.



Вільгельм Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней, адже був великим шанувальником цих тварин. Тому в’їзд до стаєнь та манежу палацу, що розміщені на схід від головної брами, оздоблений двома головами коней.



У 1930-х роках до будівлі палацу з Народного дому було перенесено філію української Академічної гімназії. Тепер же тут розміщується школа-інтернат для дітей з розумовими вадами. Тому всередину не зайдеш. Тож вигляд палацу сьогодні зовсім неприглядний. Але, з іншого боку, те, що палац в центральній частині міста належить дітям, а не є, наприклад, елітним готелем, це вже ознака того, що наближає нас до «Європи».



Трохи далі по Пекарській під номером 49 знаходиться будинок з цікавими рельєфами. Це т.зв. «кам’яниця з виноградарями».



Чотириповерхова кам'яниця споруджена близько 1910 року Має мансардовий дах та ризаліт, завершений трикутним фронтоном з еркером у тимпані. Під фронтоном розташовано три барельєфи у стилі ар деко, що зображають виноградарів (автор — скульптор Бєрнат Францішек-Томаш).
Наступне фото з вікіпедії.



У подвір'ї кам'яниці Пепловських, що стояла раніше на цьому місці, функціонувала майстерня відомого скульптора Гаврила Фелікса Красуцького. Пізніше Красуцький перейшов працювати до майстерні Абеля Марії Пер'є, що знаходилася тоді на вулиці Пекарській, 21.



Оскільки ця кам’яниця досить висока, її краще фотографувати з подвір’я Львівськогго університету ветеринарної медицини. У кадрі також сучасний пам’ятник, присвячений усім ветеринарним лікарям, які вчили покоління майбутніх працівників медицини для тварин.



У глибині ж парку Ветеринарного університету, повернутий до вулиці Пекарської тильною стороною, стоїть палац графів Туркуллів-Комелло, споруджений у 1830-1840-х роках.



Новий палац будували для родини Дідушицьких у часи романтизму, коли писалися готичні романи. Тож і став цей палац у Львові чи не єдиним зразком тієї романтичної неоготики.



Не так давно палац, де зараз розташований один із корпусів Ветеринарноного вузу, відновили, надбудувавши черепичний дах. Але, як бачите, відновлювати ще треба багато чого і, як на мене, замість того, щоб споруджувати нові пам’ятники, доцільніше займатися тим, що представляє собою історичну цінність і вже занепадає.

Від Зооветеринарки, як кажуть місцеві, п’ять хвилин пішки до моєї «alma mater» - Львівського медичного університету. Точнїше, її трьох головних корпусів, збудованих у вигляд літери «П» у 1891–1898 рр. Ці клацистичні корпуси з латинськими написами відповідних медичних дисциплін на фасадах і досі справляють на мене благовійне враження.



Щоправда, дерева та кущі поряд з корпусами вже давно треба би було підрізати…



Оглядаю будівлі і сам себе запитую: чи довго я ще тут буду? Адже стимулів у мене до роботи тут все менше і менше…
Між корпусами – один, як на мене, з найкращих пам’ятників радянської епохи (1975 р., скульптор: Петро Кушнір, архітектор Аполлон Огранович).



Присв'ячений пам'ятник медпрацівникам, які загинули під час Другої світової війни і носить назву «Серце Данко». Думаю, що молоді люди навіть не знають, хто такий Данко. Тому краще поясню: Данко - романтичний герой з оповідання М. Горького «Стара Ізергіль», готовий до самопожертви та подвигу заради людей. Аби вивести людей з темряви, головний герой вириває своє серце з грудей і його сяянням освітлює шлях, рятуючи свій народ. Щасливі люди забувають про свого героя і не помічають його смерть...
Фото з мережі.



На цьому закінчую невеличку мандрівку своїм рідним містом. Вітаю усіх з Днем знань і дякую тим, що прогулялися по Львову разом зі мною.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив