Чому я не люблю "Майстра й Маргариту" (многабукаф)

panivzdu — 29.08.2010  В контексті нещодавніх розмов про містику в книжках і фільмах...

Пригадую, як покійна нині Кіра Шахова розповідала нам, зеленим студентам, про легендарну шалену закоханість покоління 60-70х в Хемінгвея. 

"Хем" (х-е-е-е-м) казали на нього модні баришні в приступі ейфорії після прочитаної книжки. "Хем" був тоді для ним тим, чим був кілька років тому для юних гламурних дєвушок, прости Господи, Пауло Коельйо. Не просто модний письменник, а гуру, майстер Йода і Гермес-Трисмегіст в одній персоні.

Ні для кого не секрет, що для баришень від початку 90-х і дотопер абсолютним гуру у важкій вазі залишається Михайло Булгаков. І не просто Булгаков, а Булгаков як автор "Майстра й Маргарити". Цей роман посідає цілком особливе місце в свідомості сучасного рядового читача (і на цю  тему є, мабуть, чимало досліджень). Інші речі, як то "Біла гвардія" чи навіть "Собаче серце", і близько не провокують подібного інтересу. Нещодавно, пригадую, одна недурна людина була щиро здивована, коли дізналася від мене, що Булгаков і автор "Івана Васильовича" - це одна особа. Овіяний містичним фльором та обділений у спробах критичного прочитання, МіМ став одним із найпотужніших пізньорадянських та пострадянських міфів з мистецької сфери.

Однак від дати першої публікації цього роману (1966 р., журнал "Москва", з купюрами, у скороченому варіанті) й дотепер у цьому міфі відбулася одна дуже суттєва зміна. Якщо спершу МіМ був мастрідом і предметом обожнювання для радянської інтелігенції, то нині (за остані років 20) відбулася своєрідна редукція: "Майстер і Маргарита" увійшов до канону масового читача. 

Людина може бути напівписьменною, однак на запитання "Яка твоя улюблена книжка?" відповідає: "Майстер і Маргарита". МіМ - також чи не єдина книжка зі шкільної програми, читання якої стимулюється не вчителями, а самими учнями між собою. Міф активно підтримується й численною кінопродукцією на тему. І містичний серпанок книжки переповзає й на кіно. (Згадайте, скільки блукає історій про таємничі й нещасливі випадки та всіляку чортівню на зйомках МіМу! Кількістю цих чуток твориво Булгакова перевершило навіть, здавалося б, абсолютного рекордсмена по чортівні на знімальному майданчику - Гоголя). Особливою любов'ю МіМ користується також у людей з вищою освітою негуманітарних напрямів, у більшості схильних почувати сантименти до містики й чортівні.

Для масового читача "Майстер і Маргарита" - роман безмежно загадковий, містичний, апріорі невитлумачуваний (бо ж стосується речей загадкових, потойбічних, незнаних), страшенно романтичний (бо ж яке там кохання!) і навіть такий, що навіює благоговійний трепет силою химерно витлумаченої в ньому біблійної історії. Вона тут очуднюється й стає для багатьох по-справжньому цікавою, несподівано привабливою альтернативою канонічній "нудоті". Це роман, що противиться критичному прочитанню, бо ж воно має здатність знімати з речей таємничі серпанки. Набагато приємнішим для масового читача є впасти в пасивну залежність від витвореного міфу про містичну таємницю цього роману, про його маргінальну, надлітературну потенцію.

Я не люблю прекрасний, по-суті, роман "Майстер і Маргарита" саме через його "опопсовленість", з огиди до стадного інстинкту. Якщо мені називають його серед своїх улюблених книжок, я вважаю це поганим тоном. Щобільше, з тупим снобізмом я починаю вважати, що ця людина нічого не тямить в літературі. Звісно, це дуже некоректно з мого боку. Але в більшості мої висновки виявляються правильними.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив