Втеча

stroberynka — 07.11.2010 В п’ятницю після обіду пройшло два землетруси, так що в Джоґджі повністю відключилося освітлення. А потім велике виверження, кажуть найбільше за останні 200 років (але хто б там рахував до того). Водночас знову налетіла буря із попелу, піску і дрібного каміння. І так аж до ранку. В хаті повно диму і попелу, і то при закритих вікнах. За той вечір-ніч загинуло під 70 людей, більшість із них були на вулиці на скутерах в той час. Аж тоді табори потерпілих почали переносити в двадцятикілометрову зону, тобто межі міста. А в самому місті оголосили надзвичайний стан. Навчальні заклади і державні установи повністю на карантині, приватні ж, як магазини чи варунґи (кафе) через один.

Тепер вже запанікували навіть ті, хто до цього залишалися відносно спокійними. Кожен почав думати про термінові варіанти куди б, хоча б тимчасово, забратися. Пересуватися по Яві із десятками тисячами інших біженців із міста якось проблематично. Квитки на автобуси, а тим більше потяги, друзі дали знати, розкуплено на декілька днів вперед. Найближчий острів – Балі. Все одно туди при нагоді збиралася, а тут й нагода випала. Квитки на літаки до Балі на сайті деяких авіаліній ще були, то я втішилася, що вже наступного ранку через якихось годину п’ятнадцять польоту буду в безпеці.

Спакувалася за декілька годин, з думкою, що може сюди й не повернуся, поговорила по скайпу з мамою, заспокоївши, що «все буде добре», сама не дуже в то вірячи, припаркувала скутер у вітальні (бо хто його знає, через скільки зможу назад повернутися), пообнімалися з моїми домочадцями на прощання і поїхала до аеропорту. На щастя маю тут товариша – місцевого хлопця, який поряд щоразу, коли опиняюся в халепі. Так і тепер. Відвіз мене в аеропорт, а там, кажуть, що вже сорок рейсів скасовано, тисячі людей другий день чекають в терміналах і ніхто не знає, коли відновлять роботу.

І тут я пригадала, що є ще один аеропорт, за 60 км в сусідній Суракарті. Питаю дівчини, що мною займалася, чи він хоч відкритий. Та сказала, що так, але за останню добу ніхто не вилітав. То я прошу її мені дати розписку, що та роздруківка квитка була на скасований рейс і може бути використана на будь-який інший рейс тих авіаліній по країні без додаткової оплати, а вона, на диво, підписує і ставить печатку.

Тоді ще через годину, уже в іншому аеропорту пояснюю ситуацію, а вони кажуть, що до Балі вони не літають, але я можу полетіти до Джакарти, та й той о 7 вечора (тобто через 10 годин), а вже звідти до Балі, куди доберуся о першій ночі. Є типу ще один рейс (також до Джакарти), але перенесений на після обіду і вже переповнений. Нічого не залишалося, як почати давити на совість авіакомпанії, що я із багатостраждальної Джоґджі, і що заплатила гроші до Балі, і що тепер це не моя проблема, як мене туди доправити. За інших чотири години чекання мені таки знайшли місця, хоча й з пересадками. Так що через тринадцять годин я благополучно добралася до досі безпечного куточка Індонезії.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив