"Він дивувався повнявому випуклому сраченяті", или Магический нацреализм

Здесь должна быть, словами автора, «брудна московська лайка», но ее не будет, будут цитаты.
«…кацап'юги юрбою налетіли на мертвого — дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров'ю мармизами…»
«А кацапидли ніяк не могли вгамуватися, і хтозна, скільки б вони ще зганяли злість на мертвому, аж тут гримнув ще один постріл — то вже Митрюха Ґєрасімов вихопив мавзера і пальнув у синє квітневе небо.
— Давольно, прідуркі! Кто нам павєріт, что ето сам Чучупака! Атвєзьом-ка лучше бандіта к его радной матушке! Пусть палюбуєтся.
І вони прив'язали понівечене тіло до коня й поволокли аж у Мельники».
«Були то невеличкі на зріст, карячконогі, пихаті й нахраписті москалі, довготелесі, товстошкурі латиші з крижаними очима, вовкуваті й вічно голодні китайці, яких наші селяни називали «сліпими», юродиві з лиця чуваші та башкири, і в усіх на язиці крутилося одне загадково-страхітливе слово «Хальоднияр».
Завшивленным и вечно пьяным хтоническим москалям противостоят солярные повстанцы. Нимало не смущаясь унылыми законами объективной реальности, эти воины добра и света лупят москалей в хвост и в гриву. Любимое занятие повстанцев – переодевшись в «рогатые буденновки» (огоспаде, автор, ты их вообще видел?), налететь на стойбище ничего не подозревающих москалей и романтично обнести магазин или продсклад. После пятого по счету эпизода с переодевашками начинаешь понимать, откуда растут ноги у рассказов о «переодетых бандах энкаведистов», зверствоваших на Западной Украине в предвоенные годы.
Описания лобовых столкновений повстанцев с москалями оставляют читателя в тяжком недоумении относительно причин стремительного утверждения Советской власти на территории Украины. Ибо численное соотношение «десять наших – сотня ваших» для героев Шкляра – не художественное преувеличение, а норма жизни, да и пленных повстанцы не берут – неромантично и западло.
Феерическая расстановка точек над Шкляром здесь: http://archervarius.livejournal.com/9070.html
Нет, я, конечно, знала, что Шкляр не уйдет обиженным. Но чтоб Шевченковскую?