Від вікінгів до хрестоносців: собори в Лескарі й Олороні. Посилання на сайти

taras_palko — 22.10.2025

Чи любите ви блукати соборами, залитими блискучим світлом вітражів, торкаючись стародавньої кам'яної кладки? Тоді ми рекомендуємо собори в Лескарі та Олороні. Вони розташовані лише за 40 хвилин їзди на автомобілі. Архітектурні пам'ятки розділені горбистою сільською місцевістю Беарн, його річками та виноградниками.


Так заманливо починає свою розповідь про собори у Лескарі та Олороні-Сент-Марі сайт (https://www.coeurdebearn.com/en/heritage/around-the-coeur-de-bearn/the-cathedrals-of-lescar-and-oloron/ ), з якого я частково почерпнув назву для мого посту. І хоч справді храми Лескара та Олорона-Сент-Марі розділяє усього лиш 40 хвилин їзди, але для мене це була значно складніша дистанція. Лескар - це передмістя По провідвідини якого я розповів у останньоому французському пості - https://taras-palko.livejournal.com/4447.html. Від залізничної станці у По до кафедрального собору Лескарі - приблизно 9 км. Маючи, як завжди, небагато часу, я доволі добре і швидко зорієнтувався і сів у самому центрі По на потрібний мені автобус, який привіз мене на кінцеву станцію, що розташувалась приблизно за півтори км від собору. А йдучи до собору пішки, роздивився маршрут іншого автобуса, який пізніше завіз мене у зворотньому напрямку.
В Олорон-Сен-Марі я натомість їхав поїздом, якщо це так можна сказати, бо у ньму було лише два вагони. І при тому вагони ці майже повністю були заповнені мусульманськими емігрантами. То так трохи дивно виглядало, бо Олорон, то така віддалине й розташована в малозаселених горах, місцина, на зразок нашої Турки. Годі собі уявити, щоб отак нашу Турку наполонили справжні "турки". Але хто його зна, може колись так і буде... З одним із сусідів розговорився. Він виявився переселенцем з Афганістану, передставником, якщо не помиляюсь пашайської етнічної групи. Розмовляли здебільшого російською, бо афганець ще зовсім недавно навчався в Одеському медичному університеті. Мав про неї приємні спогади. І, звичайно, був проти війни і москалів).
На сам же Олорон я мав усього лиш 37 хвилин. Інакше, через обмежений час руху поїздів до цього містечка, не виходило. Тому мені вдалося побачити лише місцевий собор, і то тільки зовні. А от одну іншу цікаву пам'ятку Олорона, церкву св. Петра - ні ( https://www.arteguias.com/monumentos/iglesia-sainte-croix-oloron-sainte-marie.htm ) я не побачив. Тепер не впевнений, що поступив правильно. Можливо, не потрібно було витрачати  значний час і немалі зусилля на Лескар, а сконцентруватися лише на Олороні. До того ж саме містечко Олорон дуже мальовниче: містить середньовічний квартал Святоого Круа та мальовничу набережну Бельвю, з якої відкриваються чудові панорамні краєвиди. Але минулого вже не зміниш, тому продовжую.

Далі фото собру Успіння Богоматері Лескарської Сathédrale (французською - Notre-Dame-de-l'Assomption de Lescar з вікіпедії. Власного фото нема, бо на час мого приїзду цей собор був увесь (тут без перебільшення) в риштуваннях. Низ на фото через паркан обрізаний, а за парканом -  цвинтар.



Лескар, стародавній Бенебарнум, був центром єпархії, документальна згадка про яку датується V століттям. В середині IX століття храм був зруйнований нормандським вторгненням, а пізніше відбудований під назвою Лескар. Згідно з переказом, зафіксованим П. Маркою, наприкінці X століття на покинуте місце старого собору прибув біженець Лопофорт, який очолив бенедиктинську громаду та за підтримки герцога Гасконі Вільяма Санчо (бл. 925-996) заснував на цьому місці монастир Святої Марії де Лескар.



У 1101 році віконт Гастон IV Беарнський сприяв відновленню єпархії Лескар шляхом будівництва нового собору, пов'язаного з монастирем. Основна частина собору будувалася з 1120 року, і їйого будівництво тривало до 14 століття, хоча деякі зміни були внесені в 16 столітті. В 1563 році, це місце сильно постраждало від релігійних війн, було спалене, позбавлене внутрішнього вистрою і перетворене на протестантську церкву. З1610 року це знову католицький храм в якому відновлено  Богослужіння і розпочато його реставрацію.



З Революцією собор був перетворений на Храм Розуму та знову втратив своє літургійне убранство. Собор знову відкрили як парафіяльну церкву в 1838 році. В середині 19 століття будівля опинилася під загрозою руйнування, і розпочалися реставраційні роботи, які тривали до 20 століття. Незважаючи на завдані пошкодження, церква досі зберігає свою середньовічну структуру та чудову серію романських капітелей, особливо в хорі.



Варто відзначити, що з кінця XV століття собор використовувався як місце поховання королівської родини Наварри, в тому числі тут поховані бабуся та дідусь короля Франції Генріха IV.
Від похоронних пам'ятників, замовлених Генріхом II, які зазнали іконоборчих пошкоджень протестантами та обвалу склепіння святилища у 1599 році, нічого не збереглося. Однак археологічні розкопки 1928-1929 років успішно відкрили королівську крипту та останки членів королівської родини.



Розписи в апсиді, присвячені Коронуванню Діи Марії й відносяться до періоду Контрреформації.



Царя Давид



і його син Соломон (?)



На підлозі аписиди - мозаїка з 12 століття зі сценами полювання й орнаментами, виконана в романському стилі.





З-поміж персонажів мозаїки фахівці очсобливо вирізяють маленького мавританського мисливця, який нині вважається символом собору у Лескарі.







В інтер'єрі собру чимало капітелей часом з дуже чудернацькими сюжетами. І при цьому, як на мене, високої мистецької вартості.







Адам і Єва, Каїн і Авель.





В соборі було доволі темно, тому розміщені високі капітелі колон головної нави я не помітив. Тепер мушу скористатися трьома фото з вікіпедії.
Христос в мандорлі в оточенні Тетраморфу.



Поклоніння волхвів.



Усікновення голови Івана Хрстителя на бенкеті царя Ірода.



І на завершення розповіді про Лескар - Богородиця з Немовлям.



Олоронський собор, аналогічно до собору у Лескарі, теж присвячений Діві Марії.  Як і багато територій у Європі, і зокрема у Франкському королівстві, стародавнє місто Олорон-Сент-Марі було зруйноване та розграбоване норманами (вікінгами) у IX столітті . Під час цього нападу стародавній собор був зруйнований (848 рік). Наприкінці XI століття єпископ переїхав до пониззя річки, і за ініціативою віконта Гастона IV Хрестоносця Беарна було збудовано новий собор замість каплиці, присвяченої Діві Марії. Будівництво нового собору було розпочато у XII столітті (1102) у романському стилі та стало епіцентром району Сент-Марі. У 1212 році, під час суперечок з катарами, цей собор згорів, що зробило необхідним відбудову нави.



 У 14 столітті сталася нова пожежа, що змусило головну частину церкви відбудувати знову. Та нещастя на цьому не закінчилися. У 16 ​​столітті  церкву розграбували знову на цей час під час Французьких релігійних воєн..  У 1859 році Cathédrale Sainte-Marie d'Oloron-Sainte-Marie зазнав монументальної та художньої реставрації. Зрештою, у 1939 році французький уряд оголосив храм історичною пам'яткою, а в 1998 році він став об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в рамках маршруту «Шляхи до Сантьяго-де-Компостела».



Причиною, яка зробила собор Святої Марії в Олорон-Сент-Марі відомим у контексті французького романського мистецтва, є, безсумнівно, чудовий портал, що знаходиться під захисним укриттям портика, прибудованого до фасаду храму. Він датується двома різними періодами XII століття. Портал цей містить великі, скульптурно оброблені, напівкруглі архівольти (датовані 1130 роком), які приховують великий тимпан (сторений трохи раніше, ймовірно, з 1120 року), і який, у свою чергу, розділений на три частини.



Романський портал олоронського собору — це творіння двох скульпторів (або двох майстерень), які вирізняються своєю технікою. Перший майстер зі своїми помічниками був відповідальний за тимпан і мульйон, що виконані з сірого мармуру та прикрашені барельєфним різьбленням. Друга майстерня відповідала  за скульптури архівольтів, рельєфи прорізів тощо. Матеріал, який вони при цьому використовували був камінь оранжево-охристого кольору, а різьблення виконувалося у вигляді високого рельєфу.



Тимпан Олоронського собору оригінальний своєю іконографією та стилем. Головна його тема "Зняття Христа з хреста є дуже рідкісною для церкви цієї місцевості. Натомість таке  зображення близьке до зображення капітелі романського клуатра кафедрального собору Памплони (Іспанія), яка зараз знаходиться в Музеї Наварри.

Зображення бере за основу розповідь про смерть Христа, дану в Євангелії від Івана. Навколо хреста, ліворуч, ми бачимо Марію, матір Ісуса, з руками на серці, одну з «Трьох Марій» (Магдалина, Клеопа чи  Саломія), яка цілує руку звільненого Христа матір Якова;  Никодима, що тримає тіло Христа, апостола Івана, який приклав руку до щоки, висловлюючи свою глибоку скорботу і Йосипа Ариматейського, який тримає плоскогубці, щоб витягнути цвях із лівої руки Христа.



Особливо зворушливою є фігура Никодима, який стоть на "двох хвильках і який  і знімає Тіло Христа з хреста і в той , на зразок великих християнських містиків, припадає до Розп"ятого Месії. "Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства. Никодим Йому каже: Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й родитись? Ісус відповів: Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений". Івана 3:5-8



Під ногами Христа знаходиться миро, а нижче — бичача голова.Над горизонтальною перекладиною хреста два бюсти, що символізують сонце та місяць, нагадують про темряву, що настала в момент смерті Ісуса. Біля підніжжя хреста – Монограма Христа, під нею у свою чергу  - голова теляти або бика, інтерпретація якої невідома.

Нижче розташовані дві напівкруглі поверхні, маленькі «тимпани», оточені товстою мотузковою рамою. У цих тимпаниках, що ліворуч дехто бачить Даниїла, який зображений у ямі з двома левами. Та все ж центральна фігура цього тимпану не Даниїл, а Христос, бо має хрестоподібний німб.



Фігура, що праворуч стискає двох крилатих звірів, які можуть бути грифонами або крилатими левами. Якби це були грифони, ми, ймовірно, бачили б сцену сходження Александра Македонського на небо за допомогою грифонів. Якщо ж тут зображені леви то, можливо, сцена стосується іконографії, відомої як «Володар звірів».



У нижній частині трюмо знаходиться скульптура, що зображує двох закутих у кайдани чоловіків, яких прийняли за атлантів. Ця інтерпретація зазнала критики, оскільки ця тема не з'являється в церквах на початку XII століття у Франції та Італії.
Фігури ці, безсумнівно, несуть негативний підтекст через свій зовнішній вигляд та поставу. Ми можемо мати на увазі персоніфікації проклятих, грішників, єретиків (мусульман, євреїв тощо) або інші типи згубних постатей.



Два архівольти є фігуративними. Верхній зображує двадцять чотирьох старців, які, згідно з Апокаліпсисом, «одягнені в білі шати із золотими вінцями на головах» та кожен з яких несе арфи та ладан.



У наріжному камені зображено Агнця Божого, оточеного стрічкою, яку тримають два ангели,з написом: IN CRVCE SALVS + IN CRVCE VITA — «У хресті спасіння, у хресті перемога»



З побутової точки зору цікавішим є нижній архівольт, який демонструє соціально-звичаєві сцени з повсякденного життя середньовічної людини, зосереджуючись на підготовці бенкету з численними стравами: виготовленням бочки, забої свині, приготування риби, оброблення качки, нарізання хліба та шинки тощо. Ці анекдотичних сцени, слугують, у першу чергу, ілюстрацією пір року й розподілені навколо голови монстра, який тримає голови своїх жертв між зубами. Це символізує протистояння добра і зла. Праворуч від монстра фігура, що медитує зі схрещеними ногами, Не виключено, що це автопортрет майстра.



Біля основи арки з'являються дві великі скульптури. Найбільш вражаюча ліворуч - монстр з гострими зубами (пожирає людину, від якої видно лише нижня частина тіла. Його ноги спираються на величезну демонічну голову іншого монстра. Це диявол пожирає свою жертву. Натомість інший лицар, той що праворуч й топче конем свого переможеного ворога (на жаль, його голова не збереглася) гідно вийшов із поєдинку з Нечистим (див. гравюру А.Дюрера "Смерть, лицар, сатана"). Це моя інтерпретація. Але це також бути натяком на Гастона IV, переможця над сарацинами або Констянтина Великого.



Над архівольтом зображено двох озброєних воїнів, які дивляться на зниклу сцену, що колись, мабуть, була Воскресінням Ісуса й нині втрачена.



Залишились ще деякі капітелі. Під Пожирачем зображений Стрілець, що натягує лук, у супроводі птаха з людською головою та в єврейській шапці. На внутрішній стороні зображено двох левів, що накладаються один на одного.



Праворуч, внутрішня колона представляє рослинний декор з переплетених фігур з головами тварин, а на зовнішній - жінку, що присідає, з довгим волоссям; можливо, зображення розпусної жінки.



З  боків дверей розташовані дві колони, капітелі яких зображують невідомих науці тварин та чоловіків, що сидять навпочіпки.





Всередині собору в Олороні до 2019 ороку зберігалися дуже цінні речі: чаші та інші церемоніальні предмети, більшість з яких були золотими,  вертеп з XVII століття та колекція старовинногт одягу.  На жаль, усі ці цінні предмети були викрадені. Як вказано в цьому посиланні -   https://www.rfi.fr/en/france/20191104-ramrobbing-burglars-pillage-french-church-using-tree-trunk трооє злодіїв проникли до середньовічного собору використовуючи колоду, прив'язану до даху свого автомобіля, а пізніше пропиляли прути до каплиці в якій знаходились скарби.



Таке пограбування могло б видаватися випадковістю, якби не статистика здійснена Інститутом Gatestone  й наведена у цьому блозі -https://blog.iti.ac.at/2020/01/europe-anti-christian-attacks-reach-all-time-high-in-2019/

Згідно наведених даних впродовж того ж  2019 року  х ристиянські церкви та символи щодня зазнавали навмисних нападів.

Інститут Gatestone переглянув тисячі газетних репортажів, поліцейських звітів, парламентських розслідувань, публікацій у соціальних мережах та спеціалізованих блогів з Великої Британії, Франції, Німеччини, Ірландії, Італії та Іспанії. Дослідження показала (див. додатки вказані у поисланні нижче), що приблизно 3000 християнських церков, шкіл, кладовищ та пам'ятників були пошкоджені вандалами, пограбовані або спотворені в Європі протягом 2019 року, який може стати рекордним роком за кількістю антихристиянських святотатств на континенті.

Насильство щодо християнських місць найбільш поширене у Франції, де, згідно з урядовою статистикою, церкви, школи, кладовища та пам'ятники зазнають вандалізму, осквернення та спалення в середньому три рази на день. У Німеччині, згідно з поліцейськими протоколами, напади на християнські церкви відбуваються в середньому два рази на день.

Напади на християнські церкви та символи також є поширеним явищем у Бельгії, Великій Британії, Данії, Ірландії, Італії та Іспанії. Напади переважно стосуються римо-католицьких місць та символів, хоча в Німеччині мішенями також стають протестантські церкви.

Винних у скоєнні антихристиянських нападів, які включають підпали, дефекацію, осквернення, мародерство, глузування, профанацію, сатанізм, крадіжки, сечовипускання та вандалізм, рідко ловлять. Коли ж їх ловлять, поліція та ЗМІ часто цензурують інформацію про їхні особи та етнічне походження. Кажуть, що багато підозрюваних мають психічні розлади; як наслідок, багато антихристиянських нападів не класифікуються як злочини на ґрунті ненависті.



На цьому все про Лескар і Олорон, якими я закінчую розповідь про мою подорож до Франції весною 2025-ого року.  Нижче - ще раз програма поїздки  і посилання на написані пости відвіданих місць

22 березня Тулуза – Каркасон https://taras-palkov.livejournal.com/103844.html 24 березня Каор – Муассак – Сант-Макарі https://taras-palko.livejournal.com/1748.html    https://taras-palko.livejournal.com/1847.html
25 березня Сант-Макарі – Бордо – Ля-Рошель – Мель   https://taras-palko.livejournal.com/2066.html     https://taras-palko.livejournal.com/2499.html
26 березня Мель – Пуатьє  https://taras-palko.livejournal.com/2840.html
27 березня Пуатьє – Шовіньї – Ангулем – Дакс https://taras-palko.livejournal.com/3543.html   https://taras-palko.livejournal.com/3600.html
28 березня Дакс – По – Олорон-Сент-Марі – Люрд  https://taras-palko.livejournal.com/4447.html
29 березня Люрд – Люз-Сен-Совер – Люрд https://taras-palko.livejournal.com/450.html
30 березня Люрд – Сен-Бертран-де-Комменж – Сен-Годенс https://taras-palko.livejournal.com/727.html

Але цим ще не закінчую свій пост. Мені здається було б кориним також подати список сайтів романської архітектури, якими я послуговувався при підготовці цієї й інших поїздок.

Почну із того, одного іспанського (арагонського) хірурга, який вйшовши на пенсію посвятив решту свого життя вивчення пам'яток  місцевої й романської романської  архітектури - https://www.romanicoaragones.com/00-IntroduccionGeneral.htm Все там детально сфотографована і детально проаналізовано. Пригодилося поислання і  із цього сайту і сьогодні при описі собору в Олороні.

Ще один іспанський сайт, але екскурсійний і який також включає значну частину французької романіки -
https://www.arteguias.com/index.htm екскурсії , А головне, тає доволі детальні описи храмів.


Дуже якісний німецький сайт - https://www.portalsaeule.de/index.php?cat=Home Там не так багато описано місць, але те, що описано заслуговує найвищої оцінки. І при цьому все по--німецьки: точно і лаконічно.
Два, можна сказати, екзотичні сайти
https://emiliaromanica.com/
https://balade-roman.com/index.html

І врешті веб-сторінка американського фотохудожника й не побоюсь цього слова - філософа Денніса Обрі https://vialucispress.wordpress.com/featured-churches/france/  ВІдвідини цієї сторінки спочатку дуже мене здивували побаченим й описаним, а згодом при прочитанні одного посту (що насправді складається з двох), дуже розчулили. І то настільки, що я вирішив цей пост навести тут повністю. Переклад з англійської не літературний.  Переклав гугл-перекладач, а я лише трішки поправив.




«У справжню темну ніч душі завжди третя година ранку». Ф. Скотт Фіцджеральд, «Розрив».

«Темна ніч душі» святого Івана від Хреста стала невід’ємною умовою містичних мрій, і я вагаюся посилатися на неї. Ця книга — один із тих таємничих текстів, які майже самі собою відкривається пізно вночі, коли я відчуваю певну порожнечу всередині. Джон написав книгу, щоб протистояти власним мукам, коли не міг відчути присутність Бога. У той час він був у в’язниці — ув’язнений своїми братами- кармелітами , які виступали проти реформ, що підтримував Джон.

Християнська віра побудована на Присутності Бога – рухомий палець, палаючий кущ, вогняний стовп і навіть сам Син Божий були там, щоб застерігати та вести. Ця Присутність позначає віруючого.

К. С. Льюїс писав у книзі «Спостережене горе». «Але зверніться до Нього, коли ваша потреба відчайдушна, коли вся інша допомога марна, і що ви знайдете? Двері грюкнули перед вашим носом, а зсередини лунав звук засуву, подвійного засуву. Після цього — тиша». Темна ніч Івана від Хреста була цією повною тишею, втратою Присутності та жахливою порожнечею молитви. Це був виклик його вірі, який спонукав його до роздумів.

У моїй роботі, у моєму мистецтві я відчуваю Присутність, або принаймні відлуння Присутності. Але в моєму реальному житті, моїх довгих пізніх ночах, є лише тиша. Але насправді не зовсім тиша, щось інше. Голос у моєму серці каже: «Бачиш, є лише Ніщо. Немає Бога». Але якби це був лише голос, який могли б почути мої вуха, а не лише моє серце! Це була б якась присутність, навіть присутність демона, але це могло б означати, що Бог існує.

Як би я хотів боротися з ангелом, а не з тишею. Я хочу вірити, але не можу цього знайти. Мені це потрібно – я це відчуваю – але я не можу цього знайти.

☀︎ ☀︎ ☀︎ ☀︎ ☀︎

Я процитував цю статтю повністю, бо цього року зі мною щось сталося. Як знають постійні читачі, у цьому блозі був довгий період майже повної тиші, бо у вересні 2017 року мені поставили діагноз рак простати четвертої стадії. Це було серйоз

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив