Від Севастополя до Бішкеку

vaxo — 23.04.2010 Написано для порталу tsn.ua

Табачник з його новими підручниками та спільними уроками та вчергове зґвалтований Конституційний суд, який цинічно визнав коаліцію «тушок», – це, виявляється, був лише аперитивчик. Віктору Януковичу достатньо п’ятдесят – не грам, а днів, щоб перевернути все догори дригом. Російська присутність у Севастополі ще на чверть століття в обмін на стодоларову знижку в ціні на найдорожчий як для братнього народу газ. Це тільки мені здається, що зрада – доречне, але дуже м’яке слово?

Підписи двох президентів, Януковича з Медведєвим, на угоді про продовження оренди Чорноморського флоту – це не дружба народів, газ для посткризової економіки та наше щасливе майбутнє. Це продовження корчів колишнього народного господарства, політична залежність від деградуючого на очах кремлівського тандему і жирна крапка на наших європейських перспективах. Наше місце за загальноєвропейським столом – між Sweden і United Kingdom, а не в російському, як писав Солженіцин, «подбрюшье»: між Абхазією, Придністров’єм та Білоруссю.

Чергові 25 років перебування бравих чорноморофлотців, звитяжців Чечні та Грузії, у багатонаціональному Криму – це добровільно одягнені вериги, з якими не йти вперед і жити важко. Звісно, звикнемо. Хіба в українській історії це перший випадок владного нехлюйства, коли з варіантів розвитку обирається найгірший. Але ж бачили очі, кого обирали. Так, перефразуючи американського президента Рейгана: Янукович – сучий син, але ж він наш сучий син…



Росія не має наміру нас до себе приєднувати, своїх проблем вистачає. Цукерку «незалежність» і, можливо, синьо-жовтий прапор нам залишать. Мета російської влади простіша – не маючи змогу забезпечити власному народу гідне життя дурити його казками про «вставание с колен», «славянское братство» та «общую историю».

Симптоматично – у перші години після підписання угоди шок у київських політичних колах був настільки сильним, що телевізійники не змогли взяти коментарі в «третьої сторони», зазвичай мобільні політологи та аналітики не захотіли коментувати подію. Під вечір заговорила опозиція – подарунок їм царський. Чи скористаються?

Розмови про імпічмент – глупство. Процедуру почати можна, закінчити – ні. Верховна Рада та Конституційний суд нині на боці Януковича. І поки що причин для її зменшення не видно. Тільки море народу – широкий фронт опозиційних середовищ, громадських організацій, журналістів тощо – можуть змусити зупинити президентський галоп.

Всі стрімголов кинулися читати й трактувати Конституцію. Особливо статтю 17 і перехідні положення. І там, і там йдеться про іноземні військові бази на нашій суверенній території. Вказана стаття Основного Закону чітко і недвозначно пише про те, що на території України не допускається розташування іноземних баз. Крапка. А в перехідних положеннях – «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України». Юристам є над чим подискутувати.

На рівні емоцій – позиція Януковича – це плебейство, продовження найгіршої хохляцької політики, коли заради задоволення приватних інтересів певної групи осіб, рядка в бюджеті, країну роблять заручниками російської політики – від економічної до оборонної та інформаційної. Адже цивілізовані правила гри і закони, які виконуються, і сучасна путінська Росія – речі несумісні.

Тепер, очевидно, ні в кого не залишиться сумніву, навіщо підняли нагору міліцейських начальників на кшталт Могильова, Попкова, Варцаби, Сала та інших. Навіщо зачистили слухняних, на перший погляд, кримських «регіоналів». На всіх рівнях – уряд, ВР, прокуратура, міліція, суди – місцевих замінили вихідцями з Донбасу: від прем’єра АРК Джарти, як кажуть, «до самых до окраин». Януковичу, який свідоме рве Конституцію, розвертає політичний курс попередніх років, потрібна повна лояльність. Не хочеться каркати, чим це може закінчитися.

В 2004-му ми мали шанс об’єднати країну чесними і прозорими правилами гри. Виявилося, що це неможливо не тільки через безтолковість, лінь і корупцію помаранчевих вождів, але й тому, що політична еліта десяти регіонів, які представляють майже половину населення, свідомо робила все, щоб оцей український проект не відбувся.

Звісно, вини з Ющенка та Тимошенко не зняти. Вони своє отримали на виборах. Юля вже закликала народ під стіни Верховної Ради до протесту, екс-глава держави мовчить. Хоча, чесно кажучи, кому нині його цікаво слухати?
Так, у Севастополі та Москві нині свято. Виникає думка – а, може, ну його – цей Крим – разом із Севастополем, де відтепер ще протягом цілого покоління буятиме «русский дух», майорітимуть триколори, а на свята ще й червоні прапори імперії зла.

Є така страшна річ як гангрена. Страшно й боляче, хірургам доводиться різати по живому. Не до фізичної досконалості, коли постає питання – або живеш, або не житимеш. Політична гангрена теж має схильність розповзатись.

Чимало моїх знайомих – напівжартома і зовсім не жартуючи – кажуть про те, що Україна може відбутися лише тоді, коли відмовиться від Криму, валізи без ручки. Українізувати його – і йдеться не про мову – а про політичне і громадянське поле – не вдається. Це наша Вандея, там активно відтворюється радянсько-російське.

А, може, справді – варто мирно розійтись, нехай люди живуть як хочуть. Самі – незалежно чи залежно. Під міжнародним протекторатом з блакитними шоломами ООН. Чи просто як частина Російської Федерації. Нехай Путін розбирається з безземельними кримськими татарами, лікує безнадійний кримський сервіс, навчає тамтешніх дітей правильної історії, де на ключовій позиції ефективний менеджер Йосиф Сталін і таке інше.

Законних способів боротьби з катастрофою, якою є для України Янукович і його команда, на жаль, не так і багато. Треба самоорганізовуватись. Скручена пружина неодмінно розпрямляється. Включіть у телевізорі новини з Бішкеку. Киргизи передають українцям привіт. А Курманбек Салієвич – особисто Віктору Федоровичу.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив