Василь Стус

stiho_pletka — 30.11.2024 Василь Стус

...
На Лисій горі догоряє багаття нічне
і листя осіннє на Лисій горі догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,
чи Лиса гора впізнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх,
твоїх недовір і невір і осіннього вітру.
І вже половина життя забувається. Гріх
уже забувається. Горе і радість нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю
чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю,
бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг.
Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої,
і губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть,
і Лиса гора проліта — схарапудженим птахом,
і глухо, в набухлих аортах, надсадно гудуть голуби.

——
На Лысой горе догорают остатки костра,
И листья сухие на Лысой горе догорают.
А где та гора, я не вспомню уже и не знаю,
Узнала б меня в эту осень сегодня гора.
Октябрь. Середина. То время твоей тишины,
Неверий твоих и твоих недоверий причина.
Полжизни забыто. Грехи навсегда прощены,
И радость проста и от горести неотличима.
Октябрь. Середина твоих тонкогорлых разлук.
А я и не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
Я умер? Я жив? Или заживо я умираю,
Когда отцвело, отгорело, затихло, угасло вокруг.
Но все еще кожа твоя на ладонях горчит,
И все еще с губ твоих горечи запах струится.
Над Лысой горой пролетело разбуженной птицей
Полжизни, и птицей в аорте надсадно кричит.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив