"Толстоєвський"

petro_gulak — 02.05.2022 Якийсь час тому до мене звернулися з пропозицією написати короткий коментар на тему «Що робити з російською літературою в шкільній програмі». Фрагменти з моєї відповіді, разом з відповіддю п. Семківа, опубліковано на сайті «Освіторії», але, гадаю, має сенс навести мій текст повністю. Про Гоголя і Булгакова мене нічого не питали, і це, я думаю, на краще.
Отже, мій текст:

Безумовно, зараз російських авторів у шкільній програмі бути не може. Як справедливо зауважив Олексій Панич, ми зараз слухаємо опери Ваґнера і дивимося фільми Ріффеншталь, бо Друга світова закінчилася розгромом Третього Райху, і ми можемо сприймати ці твори просто як видатні пам’ятки культури – звісно, не забуваючи, як Гітлер використав антисемітизм композитора й ентузіазм режисерки. Але поки що для нас найважливішим є те, що безпосередньо пов’язане з культурними тенденціями, які привели російську культуру й російське суспільство до нинішнього стану, пекельного і жалюгідного водночас.

Чи можливе повернення російських авторів до української програми згодом (не беруся передбачити, коли саме)?

Подобається нам це чи ні, але «велика російська культура», якою так успішно прикривався і прикривається російський імперіалізм, давно стала важливою частиною світової. Зрозуміло, що літератури імперій мають кращі стартові позиції, ніж літератури колоній, що не означає, ніби світова відомість тих чи інших письменників – випадкова чи незаслужена. Без Толстого, Достоєвського, Чехова і навіть Булгакова неможливими були би явища, які до російської агресії стосунку не мають ніякого – від Томаса Манна до Вільяма Фолкнера і Семюеля Беккета.

І це не все: зі зрозумілих причин чимала частина української літератури творилася в діалозі (вільному чи вимушеному) з російською літературою. Ми не зможемо правильно прочитати інтенції раннього українського модернізму, не знаючи російського символізму, «Вальдшнепів» Хвильового – без Достоєвського і навіть «Депеш Мод» Жадана – без Вєнічки Єрофєєва. Звісно, аж настільки глибоке вивчення культурних контекстів шкільна програма не передбачає (це вже справа університетська). Проте якщо ми приймаємо тезу, що шкільна програма з літератури має давати певне уявлення про те, що є значущим у світі, – «Толстоєвський» рано чи пізно в неї повернеться. З усіма необхідними заувагами і застереженнями. Якщо для наших авторів 1920-х було природно розглядати російську культуру лише як одну з численних іноземних культур, без якогось «особливого статусу», то для прийдешніх поколінь це тим більш буде нескладно.

На жаль, ті автори, які глибоко і безжально аналізували темний бік російської культури, будуть просто незрозумілими для школярів – як Платонов чи Салтиков-Щедрін, який написав про минуле, теперішнє і майбутнє Росії взагалі ВСЕ.

Але якщо і станеться гадане повернення російської літератури до шкільної програми, то, в будь-якому випадку, дуже нескоро. Постає питання, а ким замінити цих письменників?

Є кілька авторів, украй недооцінених упорядниками програм. Зі списків літератури для позакласного читання (наскільки я з ними знайомий) слід перенести до основного вивчення Гарпер Лі («Вбити пересмішника») і Вільяма Фолкнера («Ведмідь», оповідання). Вкрай потрібен Кіплінґ – і не лише «Мауґлі», а й дорослі його оповідання, які так потужно вплинули на літературу ХХ століття (геніальний роман «Кім», боюся, буде надто складним для вивчення). Необхідно розширити присутність польської літератури, оскільки вона не менш важлива для розвитку української літератури, ніж російська («українська школа» польського письменства; Станіслав Лем).

Справа не тільки й не стільки в конкретних авторах чи текстах, а в розумінні їхньої ролі, поетики й меседжів – а в рамках шкільного вивчення літератури це не завжди можливо.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив