Судьи установили, что они произошли от обезяны

olena_risu — 23.05.2010 В дитинстві мене хрестили у Православній церкві, а відповідно у мене є хрещені батьки. 16 років свого життя я думала, що це такі люди, які тобі щось дарують на день народження, а на святвечір ти несеш їм торг/пиріг/пляцок, який зпекла/купила мама і вони тобі знову щось дарують.

В чому ще полягає священий обов’язок хрещених я дізналась вже у дорослому і свідомому віці, будучи вірною євангельської церкви. Як виявилось, саме на них покладається обов’язок дбати про духовне життя дитини і виховання у православній вірі.

…З 17 років я є членом євангельської церкви. До того часу я ніколи (!) не була на православній літургії і ніколи не причащалась у цій церкві, хоч і була хрещена і мала хрещених батьків. А після того, як пішла до протестантів у мене почались проблеми з моїми хрещеними. Точніше з одним із них: хрещеним батьком, якого завжди називала «дядя Юра».

У дяді Юри є двоє своїх синів, молодший із яких мій одноліток. Ще дядя Юра в свої 50 років був двічі одружений і, відповідно, двічі розлучений. А на момент нашої з ним останньої зустрічі кілька років тому він співжив з дівчиною мого віку і віку його власних дітей.
Так от, коли мій хрещений дізнався, що я зрадила віру батьків (мої батьки не хрещені, між іншим) і «пішла в секту», то він страшенно обурювався. Навіть вирішив взятись якось за моє виховання (нічого, що я тоді вже була повнолітня?). Якось в одній розмові з дядєй Юрой (а я з самого малечку любила умнічать і вести глибокі інтелектуальні розмови з дорослими чоловіками і жінками) ми почали говорити про «мою секту» і як погано, що я туди ходжу. По-суті він, звичайно, нічого не міг сказати, бо попри весь свій інтелект жодного поняття про п’ятидесятників (окрім того, що це «секта») не мав. Я, натомість, вже була студенткою, журналісткою комсомолкою, активісткою. Ну і за словом в кишеню не лізла, особливо на захист своєї спільноти.

І от втративши терпіння в розмові зі мною, дядя Юра використав останній аргумент:
— Ходімо зі мною до православного священика, він тобі пояснить, чому ти сектантка та отступниця.
— Ну мені то не треба посередники, щоби піти на розмову до священика. Я, між іншим, в силу своєї роботи буваю в православному храмі і спілкувалась не раз з отцями. Але згідна, якщо Ви теж разом зі мною підете до мого пастора на розмову, — хтось дьорнув мене ляпнути.
Після того я зрозуміла, що сказала якусь дуже кощунствєнну річ. Звичайно, хрещений не погодився йти зі мною в секту ("ще йому цього не вистачало!"), отже і я втратила свій шанс піти до православного отця разом з ним.

А далі було гірше. Я ж нє в мєру розумна була в свої 19! От взяла і заявила хрещеному, що це саме він винен, що я сектантка, бо він не виконав свій обов’язок виховувати мене у вірі православній. То поки він своїм обов'язком нехтував, знайшлись інші люди, які сказали мені про головне.

Для довідки: я вперше у своєму житті побувала на православній літургії років у 18, будучи активним членом євангельської церкви і кореспондентом місцевої газети. До того часу, поки я не дізналась про Христа як живого Бога, який потрібен мені в цьому житті, у мене ніколи і не було інтересу/потреби та й навіть можливості піти до канонічної церкви. Ще раз ми ходили до ПЦ з групою нашої молоді, ну бо просто тоді вже це було цікаво. І тільки тоді вже мої духовні батьки згадали про блудну доньку і вирішили її ламати через коліно, щоби повернути в лоно церкви.

Ну а після моєї заяви про винних у моєму «сектантстві» мій хрещений дядя Юра зі мною так і не розмовляє (образився).?

До чого я це все так довго розказую. Вчора я була присутня під час таїнства хрещення раба Божого Луки Бабинського. Це все відбувалось дуже зворушливо, і не сумніваюсь навіть, що з Божим благословенням. У Луки чудові хрещені батьки, які точно будуть дбати про духовний розвиток свого похресника. І я вперше (і це протестантка, називається!) подумала про те, що хрещення немовля – це добре. У протестантів є інший обряд: молитва благословення для немовляти, коли батьки приносять і посвячують свою дитину на служіння Богу, дитину помазують єлеєм, а вся Церква молиться, щоби Бог захистив життя, здоров'я дитини і допоміг батькам виховати гідного християнина, який служитиме Богу. Чесно кажучи, дуже великої суттєвої різниці я не побачила (от єретичка!), а Толік як богослов зараз може вщент цей мій аргумент спростувати, знаю.

Мораль сей басні такова: якщо вже хрестите дитину у віці, коли вона сама не розуміє, що з нею роблять і хто всі ці люди, то подбайте хоча би про те, щоби у 50 років не було батькам чи хрещеним «мучітєльтно больно» за номінального християнина або такого, хто «зрадив віру батьків».

    ?

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив