Скелетування

bilozerska — 16.05.2016 Їду в потязі з цілим натовпом побратимів. Вертаємось з відпустки на фронт.
Хлопці якийсь час не бачились - отже, у них світяться очі й не закриваються роти. Зброя усіх часів і народів, вдосконалення нашої зброї і пережиті кожним на війні ситуації - теми, які можуть тривати багато годин, а якби потягу довше їхати - то й багато діб. Вони профі своєї справи, вони захоплені люди, вони - еліта війни.

І, здавалося б, яке відношення до цього має їхня зовнішність? Так ні, всі як на підбір красивезні - очей не відведеш!

А поруч, так само з відпустки на фронт, їдуть мобілізовані дядьки. Наразі наче тверезі, але зовнішність у більшості - доволі-таки аватарська. І раптом один з них, з величезним таким роздратуванням, майже з ненавистю: "Ви б не могли тихіше про війну? Знаєте, у кожного ж своє..."

А в очах (я добре вмію читати думки, особливо якщо вони такі - майже на кінчику язика): "Через таких, як ви, війну ніяк не заморозять і нас не відпустять по домах".

Решта дядьків потроху підключаються до розмови. Кажуть, хто де служив, посміхаються. Згадують якийсь майданчик у якійсь в/ч, на якому, як виявляється, досі стоїть той самий бетер.
Це ж N-ська бригада, так? Це ж вони тоді під N насипали сєпарам?

Пробудження блиску в очах. Бажання бути не гірше. Хтось із них забуде цю розмову наступного ранку. Хтось згадає про нас, коли ворог атакуватиме його позицію, і замість бігти, кидаючи зброю і БК, почне відстрілюватись. Хтось після дембеля попроситься до нас...

Ми добровольці. Ми добре воюємо, це правда. Але головна наша місія на цій війні - скелетування армійських підрозділів. Ми робимо це навіть мимоволі, навіть тоді, коли знаходимось за сотні кілометрів від передка.
Ми увійдемо в історію - цим і за це.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив