Рекомендую озирнутись і подивитись на тих, хто мовчить. Хто пішов тоді і піде

don_katalan — 14.11.2021 Diana Makarova
- А що за виття на болотах?
- А то йде гон.
- Хто гонить?
- А гонить Мирослав Гай.
- Аааааа... Нічого нового. Мирослав Гай завжди гонить.
Три дні йде гоном по фейсбуку пост Мирослава Гая про те, як повстане вся Україна і буде воювати проти агресора. Голосить Гай, а разом з ним клянеться темпераментний фейсбук у своїй абсолютній мужності. І всі вони разом запевняють нас, як от візьмуть раптово й підуть воювати.
Правда, незрозуміло, чому вони не воюють досі. Адже війна точиться вже скоро як восьмий рік, якщо рахувати з Майданом - а багато хто так і рахує. Хто міг і хто хотів, давно побував на війні, хто за контрактом, хто добровольцем, хто волонтером.
Але фейсбук наш темпераментний, йому, нашому темпераментному, потрібно час від часу повити і поклястись у власній мужності - а для цього й потрібні запальнички типу Мирослава Гая.
ДОВІДКА.
Мирослав Гай пішов на фронт з початком війни. Воював кілька тижнів, після чого покинув своїх товаришів і більше воювати не захотів.
Бойовий шлях Мирослава Гая відомий діалогом:
- Мирославе, кинь телефон, хапай автомат!
- Какой автомат? У вас автоматы, у них грады! Нам всем ***да! Мы все умрем!
Ця фраза й досі літає крилатим висловом у підрозділі, де прослужив кілька тижнів Мирослав Гай.
Після втечі з фронта Мирослав Гай організував волонтерський фонд. Цей фонд і досі "что-то делает, что-то нужное". Але на фронті його зустрічали дуже рідко.
Примітка.
Колись офіцери служби СІМІК поставили у приклад волонтерству Мирослава Гая, як такого дисциплінованого волонтера, який сам не розвозить підмогу по фронтах, а здає все сімікам, а ті вже доставляють потрібне на позиції.
Волонтери - люди веселі, тому шпигнули Мирослава Гая, мовляв, чого ж це ти сам не возиш? Опасаєшся?
Мирослав Гай чесно відповів, що опасаться - діло потрібне, і краще він побереже своє життя, не всовуючись туди, де можуть справитись спеціально навчені люди. Резонно, але дуже відрізняється від гасел, які кидає по фейсбуку Мирослав Гай.
В одному інтерв'ю я запитала Мирослава Гая, чому він сам так безмежно рідко буває на фронті - він відповів, що буває часто, але робота його секретна, пов'язана з розвідкою, тому афішувати він це не може. Тут всі згадали тридцять три виходи за лінію фронта, здійснені Арестовичем, і аж засоромились. От дійсно, серйозні люди роблять розвідвиходи, а ми їх шпиняємо. Понімать надо!
Коротше кажучи:
- Какой автомат? У вас автоматы, у них грады! Нам всем ***да! Мы все умрем!
Коронна фраза Мирослава Гая дуже розходиться з тими гаслами, які він кидає до фейсбука. Але тут таке - кидати гасла по фейсбуку не мішки ворочати.
Що ж до істеричного тексту Мирослава Гая про те, як Україна вся як один підніметься на боротьбу з ворогом, раптом що - тут теж помилочка. Цю помилочку добре розуміють люди, які провели на війні сім років - бо хто-небудь, поясніть там Мирославу, що "раптом що" вже сталось сім років тому, а як з Майданом рахувати, то вже і вісім.
Ні, не постане Україна вся як одна.
Ні, не палатимуть міста від загального народного гніву.
Бо деякі міста винесуть хліб-сіль окупантам, а деякі натовпи біженців (хто подурніші) помчать ховатись від війни в ту ж саму Росію. А деякі натовпи (хто розумніший) помчить ховатись від війни до Європи.
Бо піде до воєнкоматів жменька людей, які вже воювали, або ті, хто вже підріс і готовий воювати. Ще якась жменька людей обкладе себе добровільним військовим податком і знову стане допомагати армії, як допомагала всі ці роки. А ще одна жменька людей гасатиме фронтами з волонтерською підмогою.
Я гасатиму, я це знаю точно. Бо я й досі гасаю разом з сім'єю і товаришами. І гасали ми фронтами всі ці роки. І були ми поруч з тими друзями Мирослава Гая, яких він покинув сім років тому і зайнявся звичними для себе справами - волати у фейсбуку. Бо це не мішки ворочати.
Тому, коли ви хочете перепостити якусь чергову хтонічну хрєнь від якогось чергового істерика фейсбука...
якщо ви хочете помилуватись, які кулемети чистять ці тилові балакали...
і що там полірує Мирослав Гай...
Рекомендую озирнутись і подивитись на тих, хто мовчить. Хто пішов тоді і піде знову. Хто й досі там, вже й діти повиростали, татків та мам бачать, лише коли тим випадає відпустка.
Хто чистить свої кулемети впевнено, спокійно, без істерик і без афектних полум'яних слів.
Бо це робочі кулемети.
Бо ніколи цим людям впадати в екстаз афектності.
Бо оце і є та жменька людей, яка знову і знову врятує Україну.
Слава їм.
(а тільки тихо, вони не люблять славослів'я)


-
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/3330918.html.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив