Равенна (Ravenna)

taras_palkov — 15.01.2022

Першою церквою яку я побачив в Равенні була базиліка св. Іоанна Богослова (Chiesa di San Giovanni Evangelista). Вона розміщується близько залізничного вокзалу і з неї я б радив починати знайомство з Равеною.



Базиліка була побудована в 425 році як обітниця імператриці Галли Плацидії за порятунок коли вона разом із дітьми чудом спаслася на морі під часу шторму пливучи додому з Константинополя.
Chiesa di San Giovanni Evangelista неодноразово перебудовувалась: у X столітті була прибудована дзвіниця заввишки 42 метри, у XIV столітті простий цегляний фасад був прикрашений мармуровим готичним порталом з красивим тонким різьбленням.




Храм чудово пережив падіння Риму, зміни влади та релігій, але був майже повністю зруйнований у роки Другої світової війни. Добре, що його хоч відразу після війни повністю відбудували.
В люнеті "Об'явлення св. Івана Богослова Галлі Плацидії в оточенні ангелів".



Базиліка розділена на три нави колонадою з 24 колон, увінчаних капітелями, які є найдавнішими в Равенні.



В апсиді раніше були мозаїки , які зображали диво порятунку корабля з Галлою Плацидією й її дітьми і мозаїчні портрети всіх представників імператорського будинку, які керували Равеною. Ці мозаїки були повністю знищені під час бомбардувань.
У бічних навах на стінах виставлені фрагменти мозаїк початку XIII століття, що зображують орнамени, різних, в т.ч. фантастичних звірів та сцени релігійного життя та злопам'ятного захопленням Константинополя, Четвертого хрестового походу.

























У Равенні мене цікавили храми, тому саме місто я не дуже фотографував, але центральну площу Равенни - Народну (Piazza del Popolo) я все ж увагою не обминув.



Коли Равенну захопила Венеційська Республіка на площі спорудили Венеційський палац (palazzetto veneziano), який почав виконувати функцію ратуші. Перед ним на гранітних колонах встановили статуї двох святих. Це покровитель Равенни св. Аполінарій (Sant'Apollinare) та св. Віталія Міланського (San Vitale). Обидвом святим у Равенні присвячено кілька храмів, про що буде далі.



Баптистерій аріан. Прийшов туди ще дуже рано, всередині – ні душі. Навіть сторож кудись вийшов. Тому фотографував без обмежень.



Хрещальня ця була побудована за часів імператора Теодориха в VI ст. й названа аріанською, щоб відрізняти її від іншої - православної. Варто відзначити, що у IV ст. аріан у Римській імперії було більше ніж ортодоксальних християн. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії й особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство було засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців, та було релігією германських держав, в т.ч. й остготів аж до VI століття.



У центрі купольної мозаїки, як і в православному баптистерії – сцени хрещення Ісуса Христа.



"Я увидел замечательную мозаику крещения на потолке арианского баптистерия. Святой Иоанн, одетый в шкуры, является уже отшельником средневекового искусства, а Христос — безбородый юноша — стоит в Иордане по пояс, и — удивительная языческая черточка — старый бог реки, сам Иордан, принимает участие в церемонии. Изображен он как типичное римское божество — с курчавой бородой и длинными белыми волосами, в которых запутались две красные клешни краба. Эта мозаика меня заворожила: святой Иоанн унес мои мысли в будущее, к Джотто. Спаситель напомнил мне о Катакомбах, а Иордан унес в прошлое, к Олимпу". Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».
Етимасія й апостоли на чолі з свв. Петром і Павлом по обидва боки від Неї.



Прямую до Базиліки Сан-Вітале. Багато у Равенні чудових храмів із мозаїками, але, мабуть, храм Сан-Вітале і мавзолей Галли Плацидії розташований поруч із ним найгарніші. Базиліка Сан-Вітале храм вважається найважливішим пам'ятник візантійського мистецтва в Західній Європі. Будівництво базиліки було розпочато за Теодориха Великого в 526 р., а освятили - в 547 р. за його наступника, імператора Юстиніана.
Базиліка побудована у формі восьмикутного Мартирію візантійського типу, близького за архітектурою до церкви Сергія та Вакха в Константинополі. Архітектура Сан-Вітале поєднує елементи класичного римського будівництва (гранований купол, портали, ступінчасті башти) з візантійськими віяннями (трилопатева апсида, вузька форма цегли, трапецієподібні капітелі, пульван тощо).



Приголомшливе враження справляють візантійські мозаїки всередині, що відливають перламутром у світлі, яке проникає крізь жовті вітражі. Основний простір базиліки прикрашений мармуровою інкрустацією, а ввігнуті поверхні апсиди (аркади, склепіння, конха) стіни (віми) пресбітерію покриті візантійською мозаїкою.



Мозаїки Сан Вітале повинні були продемонструвати західному світові могутність та бездоганний смак візантійського імператора Юстиніана під час недовгого панування візантійців в Італії.



Ліворуч і праворуч від вівтаря - всесвітньо відомі мозаїчні зображення володарів Равенни - імператора Юстиніана та його дружини Теодори у супроводі почту.



При цьому майстри змогли зобразити імператорську сім'ю з індивідуальними рисами обличь в образі ідеальних правителів, а сама композиція передає рух двох процесій у напрямку до вівтаря.



"Если портреты эти правдивы — считается, что так оно и есть, — Юстиниана и Теодору изобразили людьми молодыми, а ведь в год освящения церкви Юстиниану было уже шестьдесят четыре года, да и Теодора была немолода. Это был последний год ее жизни".Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».



"Карл Великий был так потрясен красотой церкви, когда стоял здесь через два с половиной столетия, что даже попытался воспроизвести ее в Германии, в капелле Карла Великого (Э-ля Шапель) в Аахене, но эффект был не тот: церковь оказалась приземленной и тяжелой". Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».



Візантійські капітелі.





Підлога в стилі коматеско.



Конха прикрашена мозаїкою, що зображає Ісуса Христа в образі хлопця з хрещатим німбом, котрий сидить на блакитній небесній сфері, в оточенні двох янголів. Христос однією рукою тримає сувій, опечатаний сімома печатками (Одкр 5:1), а іншою простягає мученицький вінець слави святому Віталію, якого підводить до нього янгол. Другий янгол представляє Ісусу равеннського єпископа Екклезія, який дарує тому макет заснованої ним базиліки Сан-Вітале.








Мозаїки лівої стіни присвячені подіям з життя патріарха Авраама: «Гостинність Авраама» (або старозавітна Трійця) та «Жертвопринесення Авраама».




За церквою Сан-Вітале - невеликий мавзолей Галли Плацидії - єдина частина зниклого палацового комплексу, що збереглася.



Мавзолей є хрестово-купольною спорудою і був споруджений близько 440 р. ще за життя імператриці. Усередині мавзолей прикрашений мозаїками, яким приблизно на 100 років більше, ніж мозаїкам церкви Сан-Вітале.



Мозаїчні стіни та склепіння сяють дивовижним, глибоким синім кольором, характерним для пізньої епохи імперії.



Тепле світло, що проникає крізь невеликі вузькі вікна, оброблені ліпниною, висвітлює хрест, символічні зображення євангелістів та постаті дванадцяти апостолів, а над входом – мозаїку, що зображує Христа в образі юного «Доброго пастиря».



У центральній частині та в рукавах «хреста», що лежить у плані будови, знаходяться мармурові саркофаги - імовірно Галли Плацидії та двох імператорів - Констанція III, її другого чоловіка, та сина Валентиніана III. Але сама імператриця похована не тут, а в соборі св. Петра в Римі, де померла в 450 р.



«Мавзолей Галлы Плачидии — маленькое кирпичное здание, стоящее на участке, поросшем грубой травой. Интерьер являет разительный контраст с невзрачной оболочкой. Внутри все покрыто мозаикой — пол, стены, потолок. Сделано это в 446 году. Когда думаешь об этом периоде, предполагаешь, что мозаика должна быть представлена фрагментами, но здесь нет никаких промежутков. Первое мое впечатление — синева, блестящая темная синева, покрывающая потолки, купол, изгибы арок. По синему фону разбросаны золотые звезды и розетки. Такое впечатление, что мозаика меняет цвет и мерцает. Кажется, что ты находишься в волшебном подводном дворце. Уличный свет, заглядывая в окна, лучится, а не светит. До этого момента я один лишь раз по-настоящему ощущал, что попал в другой мир. Было это много лет назад, в Луксоре, я стоял у гробницы Тутанхамона, прежде чем сокровища были оттуда убраны. Похожее ощущение вызвала у меня и гробница Галлы Плачидии.



Мозаика на небесно-голубых стенах представляет несколько картин. Самое интересное изображение — Христос, безбородый юный римлянин в золотой тоге и в сандалиях. Он сидит среди камней, опираясь на высокий византийский золотой крест. Вокруг него щиплют траву символические белые овцы, похоже, они из стада пасущихся на эмалевых лужайках в нескольких ранних церквях Рима. Апостолы одеты как римские сенаторы. Святой Петр, как считают ученые, здесь впервые явлен с ключами от рая.
Странная мозаика изображает огонь, горящий под огромной решеткой. С одной стороны стоит предмет, напоминающий современный холодильник. Открытые двери демонстрируют полки с четырьмя евангелиями. Это — римский книжный шкаф. С другой стороны святой в тоге, с крестом, закинутым на плечо, торопится, почти бежит к огню. В руке у него толстая рукопись в кожаном переплете, открытая посередине. Всем объясняют, что это святой Лаврентий, идущий к решетке, хотя мне он кажется похожим на рассерженного ортодоксального святого, готового предать огню арианскую єресь». Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».



Пройшовши кілька вулиць далі, виходжу до кафедрального собору, спорудженого в 1740 році, на місці найстарішої церкви Равенни, заснованої єпископом Урсусом. Від первісної споруди збереглися лише церковна вежа та крипта.



В інтер’єрі, окрім двох ранньохристиянських надгробків найцінніше, це мармурова катедра у центральній наві, що відноситься до часів єпископства Агнелуса (557-570) й складена із плит VI ст. з тваринним візерунком. Розділена на дві частина катедра має по 36 панно. В кожному зображенні тварини, що звернені до центру – агнці, павичі, олені, голубки, качки, риби. Характер рельєфів, що без будь-якого натяку на рельєфність, різко відрізняється від візантійського стилю тієї пори.



Поряд із собором розташовується православний баптистерій – восьмикутна цегляна будівля V ст. з мармуровими інтарсіями на внутрішніх стінах і чудовими мозаїками. На фото - баптистерій, за ним дзвіниця собору.



Багате внутрішнє оздоблення баптистерію мало на меті підкреслити особливе значення для віруючих таїнства хрещення. Приміщення прикрашене мозаїкою, іонічними колонами (вони обрамляють віконні отвори) та горельєфами із зображенням пророків.
У центрі розташована восьмикутна купіль (XIII ст.) з грецького мармуру та порфіру. Вона була значно перероблена в XVI столітті, але зберегла низку оригінальних деталей; одна з них - вирізьблений з цілісного шматка мармуру амвон V ст., стоячи на якому, священик звершував таїнство хрещення.



В одній з арок зберігся типовий престол VI століття, в іншій встановлено знятий у 1963 з даху баптистерію старовинний бронзовий хрест.



Візантійські мозаїки баптистерію продовжують традиції мистецтва попередніх століть. Вони поділяються на три цикли: над арками першого ярусу (рослинний орнамент на синьому фоні, фігури пророків),



між арками другого ярусу (канделябри, престоли, єпископські сідалища )







та підкупольна мозаїка.
Загальна мозаїчна композиція пов'язана з тематикою Небесного Єрусалиму . На цьому підкреслюють вінці в руках апостолів на підкупольній мозаїці (вони символізують, що ті, як викладено в Одкровенні Іоанна Богослова, сядуть на дванадцять престолів судити дванадцять колін Ізраїлевих), чотири вівтарі та чотири зображення престолу уготованого.
Сюжетом підкупольної мозаїки є хрещення Ісуса Христа. У центрі розташований медальйон зі сценою хрещення. Крім зображеного нагим Ісуса Христа та Іоанна Хрестителя, в ньому присутній Йордан в образі чоловіка з рушником у руках.



Навколо медальйону — фігури дванадцяти апостолів, на яких сходить благодатна енергія, представлена радіальними променями. Фігури апостолів виконані на повний зріст і показані у русі. Одяг нагадує хітони римських патрицїїв . У ній використані лише два кольори: білий (символізує світло земне) і золотий (символізує світло небесне). Особи апостолів мають яскраво виражену індивідуальність.



Церква Св. Франциска та гробниця Данте.

Отак дійшли проходу ми вузького
поміж стіною скелі та гробами,
учитель мій і я за плічми в нього.

«Високий чеснотливче, ти кругами
ведеш мене в місцину зловорожу,
повідай же», — я тими рік словами, —

«людей у домовинах чи я зможу
побачити? Бо піднято всі віка,
й не видно, щоби хтось тут ніс сторожу».

А він мені: «Замкнуться всі довіку,
як вернуться з долини Йосафата,
набувши знову тіла чоловіка.

Тут кожна тінь у тому винувата,
що Епікура поділяла вчення,
мов і душа вмира, від тіла взята.

Усе, на що було твоє зволення,
почуєш тут, ще й виповниш докраю
цікавість, котру не назвав на ймення».

А я: «Від тебе, князю, не ховаю
душі, хоч не спішу все оповісти,
бо ж ти і сам ощадний на слова є».

Данте Аліг’єрі
ПІСНЯ Х
Переклад Максима Стріхи

На сучасній Piazza dei Caduti per la Liberta височить монастирська церква св. Франциска з романською дзвіницею.



А взагалі то краще фотографувати церкву св. Франциска з південного  боку. Єдиний мінус - смітники)



Крипта храму цікава тим, що у ній якій мозаїчна підлога знаходиться на 1,5 м під водою, але я туди не потрапив. Зате побачив ось такий надгробок. Можна подумати, що це могила Данте, але це не так.



Це місце поховання Остасія II Полентського - дворянина, який помер у 1396 році й зображений тут у францисканському габіті.
До речі Данте теж заповів себе бути похованим у габіті – як член францисканського ордену третього чину, але про це мало хто знає. Бо в радянські часи про це не прийнято було говорити.

Сама гробниця Данте тепер знаходиться поруч із церквою. Побудована гробниця була у 1780 р., через чотириста років після смерті творця «Божественної комедії». Перед цим прах Данте протягом століть було знайти спокою і довго одному місці не затримувався.



Данте Аліг'єрі оселився в Равенні після вигнання з Флоренції (Firenze) в 1303 через приналежність до партії білих гвельфів. Тут він написав заключну частину "Божественної комедії". Після смерті поета у 1321 році правитель міста, Гвідо Новелло да Полента (Guido Novello da Polenta), хотів спорудити для Данте пишну гробницю, але втратив владу, - і не зміг завершити проект. Тож поховали поета при храмі св. Франциска. Але у 1519 році Мікеланджело отримав дозвіл перевезти останки Данте у Флоренцію. Та після прибуття саркофага в місто виявилося, що він порожній: останки викрали францисканці, які не хотіли віддавати флорентинцям прах Данте і сховали урну на території монастиря. «Однако, спрятав кости от Флоренции, Равенна сама умудрилась их потерять. Так они и считались утерянными в течение трехсот пятидесяти лет. До 1865 года их никто не видел, и вдруг рабочие, проводившие в соседней часовне какой-то ремонт, обнаружили деревянный ящик с полным скелетом и надписью, которая гласила: «Кости принадлежат Данте». Медики провели экспертизу и подтвердили подлинность останков. Кости на три дня выставили для всеобщего обозрения, и люди приходили посмотреть на них». Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».
Могила Данте в каплиці.



Зовсім недавно останки Данте ще раз дослідили і змогли встановити, як насправді виглядав знаменитий поет. В результаті комп'ютерної обробки цих відомостей вчені отримали модель особи з м'якшими рисами, ніж їх зображували митці, в т.ч. й Боттічеллі, тобто з великими очима, випнутою щелепою та шляхетним виразом обличчя, але з тим самим вигнутим носом.



Минулого року Італія готувалась святкувати 700 років «Божественної комедії» і 700 років з дня смерті, але, на жаль, коронавірус вніс свої корективи в плани святкувань. Та читати і слухати чудові лекції про Данте італійцям та нам ніхто не може завадити).
Даю посилання на одну з таких лекцій, яка до того ж ще й актуальна для нашого часу – Олександр Філоненко «Данте і мистецтво життя в епоху катастроф» - https://www.youtube.com/watch?v=nlFUIZJSqAo

А я прямую далі до палацу Теодоріха (збудований у 90-х рр. V ст.).



Це резиденція імператора Італії, остготського короля Теодоріха Великого Амали (493-526). Палац був наслідуванням палацам константинопольської знаті: двоповерховий будинок з перистилем (внутрішнім квадратним або прямокутним двором), оточеним портиками. У равенській базиліці Святого Аполлінарія Нового збереглося мозаїчне зображення заднього фасаду цього палацу, на якому спочатку між колонами портика були фігури деяких вищих сановників остготського королівства (можливо, членів Вищого Готського суду) і самого Теодоріха на коні.

Базиліка Сант-Аполлінаре-Нуово побудована в V-VI ст. як королівська церква. Свою назву вона отримала лише в ІХ ст., коли її освятили на честь покровителя міста. теж знаменита своїми мозаїками.



Найбільш ранні мозаїки базиліки відносяться до періоду правління Теодоріха і, відповідно, до часів аріанів. Після того, як Равенну захопив римський імператор Юстиніан I, усі священні аріанські будинки були передані православним християнам, базиліка була освячена наново на честь св. Мартіна Турського. Мозаїки почали знищувати або перекладати, а вздовж північної та південної стіни виклали нові.



Мозаїки Сант-Аполлінаре-Нуово викладені на стінах та склепіннях у три ряди. Тут можна побачити сюжети з Нового Завіту (сцени страстей Христових і Його чудеса), а також апостолів, пророків та мучеників і мучениць.



«Наиболее существннновым моментом в декорации Сант Аппллинарио Нуово является шествие мучеников и мучениц, охватывающее все пространство храма чуть выше места завершения колоннад. Их величественный шаг вторит размеренному ритму стройных колонн, зрительно укрупняя его.



Завершая движение колонн, это шествие становится идеальным архитектонических стержнем всего интерьера. Шествие направляется к образам Спасителя и Богоматери, восседающим на престолах с двух сторон базилики, перед алтарем. Царь и Царица Небесные принимают поклонение изображенных святых и вместе с ними всех верующих, пребывающих в храме.





Образы мучеников и мучениц, их жизненный и духовный путь, само их медлительное шествие в пространстве храма, являясь «модулем» построения всей композиции, восприняты ак идеальная мера для все молящихся. Они – своеобразный духовный эталон внешнего и внутреннего состояния христианина, идеал которого – вечное предстояние перед Богом и путь к нему». Галина Колпакова «Искусство Византии. Ранний и средний периоды».





На південній стіні до Христа Спасителя, що сидить на троні, йде процесія з 26 святих чоловіків. Найчастіше їх називають мучениками, але очолює їх Мартін Турський, тому таке узагальнення неправильне. Відкриває ходу Мартін Турський - титульний святої базиліки (на момент створення мозаїк), він один одягнений у темний плащ поверх білої тоги. За ним слідують два Папи-мученики - Климент I, який до України має те відношення, що він бив висланий і загинув в Криму, а мироточивий череп його до сих пір зберігається в Києво-Печерській лаврі та Сікст II. А за ним святий Лаврентій - архідіакон папи Сікста II, який загинув жахливою смертю під час гонінь на християн. Він - єдиний зображений не у білій, а у золотої туніці.



У ц ьому ж ряду знамените зображенння трьох волхвів.



Саме трьох волхвів, а не трьох королів. У характерних фригійських перських червоних шапках, перейнятих потім французькими кривавими заколотниками.



«Ритм среденего яруса (фиугры апостолов и пророков протсенках между окнами) – гораздо более разреженный. Он определен не мотивом шествия, а предстоянием в зоне чистого света, отсюда его свобода, обилие пространства и воздушность. …Апостолы и пророки, фланкирующие отверстия оконных проемов, выступают как проводники Горнего Царствия вечного Света, они отворяют его врата ищущим». Галина Колпакова «Искусство Византии. Ранний и средний периоды».



Базиліка святого Аполінарія у Клас (Basilica di Sant'Apollinare in Classe), що розташована на периферії, за п'ять кілометрів від центру. Збудували храм півтори тисячі років тому на березі Адріатичного моря, неподалік порту Классе, поза міськими стінами.
«Примерно в трех милях от Равенны вздымается над плоской землей мрачная старая церковь. Это церковь Святого Апполинария, последняя реликвия процветавшего морского порта Класса, основанного некогда Августом в качестве опорного пункта кораблей Адриатического флота. Все исчезло — и доки, и гавань, и дома. Осталась только базилика. Круглая кампанила похожа на башни Ирландии. Она стоит возле церкви, и, как говорят, построили ее на том месте, где был раньше маяк Класса». Генри В.Мортон «От Рима до Милана. Прогулки по Северной Италии».



Згідно з переказом, саме тут стратили першого єпископа Равенни св. Аполінарія. Його мощі знайшли під час будівництва храму, і тривалий час перебували всередині храму. Але у ІХ ст. через постійні набіги піратів останки святого перенесли в межу міста, до церкви Святого Аполлінарія Нуово (Basilica di Sant'Apollinare Nuovo). Тут вони перебували дев'ять століть, до 1748 р. Потім мощі повернули до храму, що у Класі, і розмістили у головному вівтарі.



Базиліка прикрашена найпізнішими з рівненських мозаїк юстиніанівського періоду (середина VI століття ), що збереглися в її апсиді (534-549). Інші мозаїки були створені у другій половині VII та IX століттях .
У консі апсиди розміщено мозаїку з незвичайною для візантійського мистецтва сценою Преображення Господнього. У ній Ісус Христос алегорично уособлений хрестом , прикрашеним дорогоцінним камінням , і ув'язненим у темно-синю мандорлу , усипану золотими шестикінцевими зірками. Лише у перетині гілок хреста поміщений невеликий медальйон із образом Христа. Над хрестом поміщений акронім ΙΧΘΥC , по сторонах поперечної гілки хреста грецькі літери Α і Ω, а біля підніжжя хреста латинська напис SALUS MUNDI — « Спаситель світу».

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив