pry4ilok: ХХХСлово моє загусає, немов карамель, Сл

Слово моє загусає, немов карамель,
Слово стає бурштином – і мушка душі у ньому.
Приколеш у іншім житті ним бутоньєрку до фрака -
Й заточишся раптом від болю різкого у серці...
ХХХ
Все тісніше словам в сардонічній плавильній печі,
Лиш хустинка, як хвиля, на мармуровім плечі,
Лиш муаровий пляж і розмріявся паж під тентом.
Шаленіє гальорка, і щось запідозрив партер.
В нього пальці спітніли, він нервово пенсне протер.
Так б’є жінку солдат, що вернувсь із війни імпотентом.
Опромінений світ уже й рідних не впізнає.
Хоч ти рохкай до нього, хоч витьохкуй таки солов’єм,
А як цицьки йому не даси – то будеш незрима.
Буде сплін, буде сіль. Буде фініш, як жирна печать.
...А коли відрікаються – то потім нехай мовчать.
(Банальний, властиво, сюжет, і банальна рима...)